Керована авіаційна бомба, або КАБ, — це авіаційний боєприпас, оснащений системою наведення та аеродинамічними поверхнями, які дозволяють коригувати траєкторію після скидання з літака. На відміну від звичайних вільнопадаючих фугасних авіаційних бомб (ФАБ), які залежать виключно від балістики та майстерності пілота, КАБ досягає точності влучання в межах кількох метрів. Це перетворює її на високоточну зброю, здатну ефективно уражати укріплення, командні пункти, логістичні об’єкти та скупчення техніки.

У війні проти України Росія активно застосовує як заводські моделі КАБів, так і масово модернізовані радянські ФАБи шляхом встановлення універсальних модулів планування та корекції (УМПК). З 2023–2024 років такі боєприпаси стали одним із ключових елементів тактики російської тактичної авіації. Вони дозволяють літакам-носіям (переважно Су-34 та Су-35) скидати бомби, залишаючись поза зоною досяжності більшості українських засобів протиповітряної оборони. У 2025–2026 роках з’явилися реактивні модифікації з додатковим турбореактивним двигуном, що збільшило дальність до 150–200 км і розширило загрозу на тилові регіони України.

Принцип роботи керованої авіаційної бомби

Після скидання з висоти кількох кілометрів при швидкості носія 550–1500 км/год бомба розкриває крила або стабілізатори. Основну роль відіграє модуль УМПК — це набір складних крил, рульових поверхонь, інерціального блоку та супутникової антени (ГЛОНАСС/GPS з елементами захисту від перешкод, зокрема CRPA).

Бомба не падає вертикально, а переходить у режим планування, втрачаючи висоту повільніше. Інерціальна система постійно обчислює положення, а супутникові сигнали вносять поправки на вітер, обертання Землі та інші фактори. За потреби (у класичних моделях) може використовуватися лазерне або телевізійне наведення з кореляцією місцевості. Результат — кругове ймовірне відхилення (КІВ) зазвичай 5–15 метрів замість десятків або сотень метрів у некерованих боєприпасах.

Реактивні версії додатково отримують тягу від невеликого турбореактивного двигуна (тяга близько 0,8 кН). Це дозволяє бомбі не лише планувати, а й активно набирати швидкість і маневрувати на кінцевій ділянці траєкторії, досягаючи дальності до 200 км за сприятливих умов скидання.

Основні типи КАБів та їх характеристики

Існують дві основні категорії. Перша — заводські керовані бомби радянського/російського виробництва: КАБ-500Л (лазерне наведення), КАБ-500С (супутникове), КАБ-500Кр (телевізійне з кореляцією місцевості) та важчі КАБ-1500/УПАБ-1500В. Вони мають вбудовану систему наведення з самого початку та високу точність (до 3–7 метрів у деяких модифікаціях).

Друга, найбільш масова в умовах війни, — модернізовані ФАБ-250, ФАБ-500, ФАБ-1500 та ФАБ-3000 з накладним модулем УМПК. Це значно дешевше рішення, що дозволяє переобладнувати наявні запаси старих боєприпасів. Дальність стандартного плануючого варіанту становить 50–95 км залежно від висоти та швидкості скидання. Реактивні модифікації (УМПБ-5Р, «Гром-Е1» та подібні) досягають 120–200 км.

Дані узагальнено на основі інформації Міністерства оборони України та відкритих аналітичних матеріалів станом на 2026 рік.

Як КАБи вплинули на хід бойових дій

З 2023 року масове застосування плануючих бомб дозволило російській авіації наносити удари по українських позиціях і тиловій інфраструктурі, не заходячи в зону дії більшості зенітних ракетних комплексів. За оцінками, у 2024–2025 роках Росія скинула десятки тисяч таких боєприпасів. У жовтні 2025 року зафіксовано перші застосування реактивних модифікацій по тилових областях — Харківщині, Одещині, Миколаївщині, Дніпропетровщині та Полтавщині. Це суттєво розширило зону загрози для цивільної інфраструктури та логістики.

ФАБ-500 несе близько 195–250 кг вибухівки. Після влучання утворюється вирва діаметром 20–25 метрів і глибиною до 6 метрів. Зона контузійного ураження сягає 300–350 метрів. ФАБ-1500 має значно більшу руйнівну силу — еквівалентно сотням артилерійських снарядів. Навіть при відхиленні в 10–15 метрів такі боєприпаси здатні повністю руйнувати багатоповерхові будівлі, бліндажі та польові укріплення.

Протидія та українські розробки

Українські сили протиповітряної оборони перехоплюють частину КАБів, однак це складно через малу радіолокаційну помітність, високу швидкість (400–500 км/год на плануванні), відсутність сильної теплової сигнатури у нереактивних версій та наявність захищених антен. Найефективніше — ураження літаків-носіїв на дальніх підходах або застосування засобів радіоелектронної боротьби для порушення супутникового наведення (інерціальна система все ж залишає запас точності).

Паралельно Україна розвиває власні керовані авіаційні бомби. У 2025 році пройшли успішні випробування вітчизняного модуля планування та корекції (розробка КБ «Медоїд» та інших учасників Brave1) з дальністю 60 км (перспектива — до 80 км). У травні 2026 року Міністерство оборони повідомило про готовність першої повністю української КАБ з бойовою частиною 250 кг. Станом на липень 2026 року такі боєприпаси вже застосовуються проти російських сил. Це не копія іноземних зразків, а власна конструкція, адаптована під сучасні умови радіоелектронної боротьби та потреби фронту.

Розвиток вітчизняних КАБів дозволяє зменшити залежність від західних поставок (JDAM-ER, AASM Hammer) і нарощувати власне виробництво високоточних авіаційних засобів ураження. У поєднанні з модернізацією парку літаків та посиленням протиповітряної оборони це створює передумови для поступового відновлення балансу в повітрі.

Сучасна війна демонструє, що технологія плануючих і реактивних бомб суттєво змінює тактику авіаційних ударів, роблячи акцент на масовості, відносній дешевизні та безпеці носіїв. Подальший прогрес у системах наведення, захисті від перешкод та дальності буде визначати ефективність як наступальних, так і оборонних дій у повітряному просторі.