Віктор Розовий — це ім’я, яке вже давно вийшло за межі сцен «Ліги сміху» і стало символом іншого, набагато серйознішого випробування. Коли більшість його колег-коміків продовжували збирати зали сміхом, він обрав окопи. Доброволець, снайпер 3-ї окремої штурмової бригади, людина, яка пережила важке поранення голови, тривалу кому і втрату частини мозку, сьогодні знову вчиться ходити, редагує гумористичні шоу і готується подарувати читачам відверту книгу про війну та внутрішню боротьбу.

Його історія — не суха хроніка фактів. Це жива розповідь про те, як львівський хлопець з іскрою гумору перетворився на воїна, як міна 120-го калібру змінила все за секунди і як після цього почалося найскладніше — повертати себе самого. Сьогодні, влітку 2026 року, Віктор у Нідерландах чекає на чергову операцію, яка має полегшити його стан, а передзамовлення його книги «Я у таборі “F”» уже відкрите. Це історія про незламність, яка народжується не в парадних промовах, а в щоденній праці над собою.

У нашій практиці створення контенту про українських героїв рідко зустрічаєш таку комбінацію: яскравий сценічний талант, свідомий вибір фронту і чесне, без прикрас, повернення до життя. Саме тому історія Віктора Розового зачіпає глибоко — вона про реальну ціну свободи і про те, що навіть після найважчих втрат можна знайти сили творити далі.

Львівські корені та перші кроки на сцені

Віктор Ігорович Розовий народився 9 жовтня 1989 року у Львові, в мікрорайоні Рясне-2. Дитинство минало як у більшості львівських хлопців того часу: школа, друзі, перші спроби привернути увагу смішними історіями. Сім’я підтримувала його творчі пориви, хоча професія гумориста спочатку здавалася дещо незвичною для серйозного хлопця.

Навчання в Національному університеті «Львівська політехніка» стало не лише академічним етапом, а й справжньою сценою для перших виступів. Віктор грав за збірну вишу в студентських змаганнях гумору, пізніше — за команду «Метр сімдесят». Саме там він зустрів Святослава Антіпова. Разом вони створили колектив «Загорецька Людмила Степанівна» — команду з характерним абсурдним, життєвим і трохи провокаційним гумором, який швидко знайшов свою аудиторію.

Паралельно з командною роботою Віктор вів YouTube-канал «Kurva matj» разом з Антіповим. Контент там був гострим, з нецензурною лексикою та гумористичним підтекстом — справжній «контрабандистський» стиль, який подобався тим, хто втомився від прилизаного телебачення. Цей досвід пізніше допоміг йому природно переходити від сценічного жарту до серйозних розмов про війну.

Тріумф у «Лізі сміху» та телевізійна популярність

2017 рік став переломним. Команда «Загорецька Людмила Степанівна» разом з молдовською «Стоянівкою» перемогла в третьому сезоні «Ліги сміху». Це була не просто перемога — це визнання на національному рівні. Гумор команди відрізнявся щирістю, точними спостереженнями за життям і вмінням сміятися над тим, що зазвичай викликає напругу. Через рік, у 2018-му, на фестивалі в Одесі вони здобули літній кубок «Ліги сміху».

Популярність відкрила двері до інших проєктів. Віктор брав участь у «Іграх приколів» на телеканалі 1+1, знімався в ролях у фільмах та серіалах — «Скажене весілля», «Зірконавти», «Країна У 2.0». Його фірмовий стиль — іронічний, чесний, без зайвої пафосності — швидко став впізнаваним. Глядачі любили його саме за те, що він не грав «смішного дядька», а залишався собою навіть на сцені.

Тоді, у мирні часи, здавалося, що життя буде довгим ланцюжком концертів, зйомок і нових жартів. Але 24 лютого 2022 року все змінилося одним рішенням.

24 лютого 2022: свідомий вибір окопів замість сцени

Коли росія почала повномасштабне вторгнення, Віктор не чекав повістки. Наприкінці лютого 2022-го він добровільно записався до полку ССО «Азов», який пізніше трансформувався в 3-тю окрему штурмову бригади ЗСУ. Це був не імпульсивний жест, а чітке усвідомлення: якщо не ти, то хто?

Після базової підготовки він пройшов навчання на снайпера. Точність, терпіння, вміння довго чекати і діяти влучно — якості, які частково перегукувалися з його попереднім досвідом роботи над текстами та виступами. На фронті він не лише виконував бойові завдання, а й висвітлював події на офіційному YouTube-каналі бригади. Гумор там, звісно, став іншим — більш жорстким, чорним, але все одно живим.

Багато хто з його колег-коміків тоді теж зробили свій вибір. Але шлях Віктора виявився одним із найважчих. Він пройшов через найгарячіші напрямки, включаючи оборону Києва на початку вторгнення та пізніші бої на сході.

21 березня 2024: день, що розділив життя на «до» і «після»

21 березня 2024 року під час мінометного обстрілу в селі Орлівка поблизу Авдіївки уламки 120-міліметрової міни пробили шолом Віктора і пошкодили праву та частково ліву півкулі мозку.

Поранення було вкрай важким. Миттєва евакуація, операція в лікарні Мечникова в Дніпрі — уламок видалив досвідчений нейрохірург Андрій Сірко. Довга кома, в якій організм боровся за життя. Дружина (тоді ще Ольга Мерзлікіна) першою повідомила публіці про те, що сталося. Лікарі та побратими робили все можливе, але наслідки виявилися серйозними: Віктор втратив відчуття смаку та запаху, а за його власними словами, втратив близько 30 % мозку.

Це не просто медична статистика. Це повна перебудова всього, що здавалося звичним: їжа без смаку, світ без звичних ароматів, тіло, яке треба заново вчити ходити. Багато хто на його місці міг би зламатися. Він почав повертатися.

Реабілітація: маленькі перемоги, які значать усе

Відновлення тривало місяцями. Жовтень 2024 року став важливим етапом — Віктор став редактором гумористичного шоу «Ліга сміху. Волонтерський десант». Це була не просто робота, а частина реабілітації: повернення до улюбленої справи, можливість знову сміятися і змушувати сміятися інших, навіть у такому стані. Робота над текстами і постановкою допомагала мозку перебудовуватися.

Квітень 2025-го — перші самостійні кроки. Для людини, яка провела довгий час у колісному кріслі, це була справжня перемога. Символічним жестом став перший удар по м’ячу перед матчем «Рух» — «Карпати». Публіка сприйняла це як знак надії.

У 2026 році Віктор вирушив до Нідерландів на чергову операцію. У своїх повідомленнях він чесно говорив: одна новина хороша — операція має полегшити стан, інша — не дуже — довелося відкласти підписання та відправку книги передзамовникам. Але він пообіцяв: всі примірники з передзамовлення будуть підписані особисто, і книга не з’явиться в продажу, поки не отримають її ті, хто замовив заздалегідь.

Кожна з цих дат — не просто цифра в календарі. Це доказ того, що відновлення можливе навіть після таких втрат, коли здається, що все втрачено назавжди.

«Я у таборі “F”»: чесна книга про війну, страх і силу

Книга «Я у таборі “F”» — це глибока, відверта і емоційна історія людини, яка залишила сцену, щоб стати на захист країни, пережила важке поранення і вирішила розповісти правду без прикрас.

У ній поєднується фірмовий гумор Віктора з жорсткою реальністю війни. Розповідь про службу, побратимство, страх і внутрішню силу. Про життя до поранення і після. Про те, як фізичне відновлення — це лише частина шляху, а внутрішнє триває значно довше. Автор не уникає складних і суперечливих моментів — саме тому книга обіцяє бути чесною і корисною для тих, хто шукає відповіді на питання «як жити далі після всього, що сталося».

Тираж обмежений. Усі примірники з передзамовлення автор планує підписати особисто. Реліз трохи затримався через операцію та поїздку до Нідерландів, але видавництво та сам Віктор обіцяють: книга обов’язково вийде, і ті, хто підтримав її заздалегідь, отримають свої екземпляри першими. Це не просто мемуари. Це свідчення епохи, яке залишиться в українській літературі про війну.

Особисте життя та випробування публічністю

У 2025 році після тривалих стосунків Віктор розлучився з Ольгою Мерзлікіною. Розлучення супроводжувалося публічною увагою та суперечливими заявами з обох сторін. Віктор відреагував у своєму характерному іронічному стилі. Попри це, він не дозволив особистій драмі зруйнувати головне — фокус на відновленні та творчості.

Сьогодні в його житті нова сторінка. Він відкрито говорить про те, що відбувається, ділиться як труднощами, так і маленькими перемогами. Така чесність — теж частина його характеру, який завжди приваблював аудиторію.

Сьогоднішній день і те, що попереду

Станом на липень 2026 року Віктор Розовий продовжує боротьбу. Нова операція в Нідерландах має дати більше можливостей для повноцінного життя. Книга «Я у таборі “F”» чекає свого виходу і вже зібрала значну кількість передзамовлень. В Instagram (@viktor_rozovyi) він залишається активним — ділиться моментами з життя, гумором і відвертими роздумами.

Його історія нагадує: Україна народжує людей, які вміють сміятися навіть тоді, коли плакати легше. Які йдуть на фронт не за славу, а тому що так треба. Які після поранення, яке забирає частину мозку, знаходять сили редагувати шоу, робити перші кроки і писати книгу, щоб інші не почувалися самотніми у своїй боротьбі.

Віктор Розовий уже встиг надихнути тисячі людей — і тих, хто служить, і тих, хто чекає на фронті, і тих, хто проходить власну реабілітацію. Його шлях триває. І найголовніше — він продовжує йти. З гумором. З честю. І з надією, що попереду ще багато світлих днів, смішних історій і нових перемог — великих і маленьких.