Іскандер-К — це варіант російського оперативно-тактичного ракетного комплексу 9К720, який замість балістичних ракет використовує крилаті боєприпаси наземного базування. Основні ракети системи — 9М728 (відома також як Р-500) та 9М729. Вони здатні долати відстань до 500 км в офіційній версії, а за експертними оцінками модифікація 9М729 сягає значно більших дальностей.

Комплекс зберігає ту саму мобільну пускову установку, що й балістична версія, однак профіль польоту крилатих ракет кардинально змінює характер загрози. Ракета летить низько, огинає рельєф і залишається малопомітною для більшості радарів до останнього моменту.

У війні проти України Росія активно застосовує Іскандер-К у комбінованих ударах разом із балістичними ракетами, дронами та авіаційними засобами ураження. Це дозволяє створювати насичені атаки, де різні типи цілей ускладнюють роботу протиповітряної оборони.

Історія створення та місце в сімействі Іскандер

Розробка сімейства 9К720 почалася наприкінці 1980-х років у Коломенському конструкторському бюро машинобудування. Мета полягала в заміні застарілих комплексів «Ока» та «Точка-У». Балістична версія Іскандер-М стала основною, а крилата модифікація з’явилася пізніше як додатковий інструмент.

Випробування крилатої ракети Р-500 (9М728) відбулися у 2007 році. На озброєння комплекс Іскандер-К надійшов близько 2013 року. Система отримала модульну конструкцію: одна й та сама пускова установка може нести як балістичні, так і крилаті ракети, хоча на практиці підрозділи часто спеціалізуються на одному типі.

Крилата ракета 9М729 розроблялася на базі морської ракети 3М14 «Калібр». Це зробило Іскандер-К наземним аналогом «Калібру» з кращою маневреністю та можливістю обходу засобів протиповітряної оборони.

Технічні характеристики ракет Іскандер-К

Ракети комплексу Іскандер-К мають чітко визначені параметри, які відрізняють їх від балістичних аналогів. Нижче наведено порівняння основних показників.

Дані узгоджуються в українських та західних джерелах. Ракета 9М729 має збільшений паливний бак і довшу конструкцію, що дозволяє досягати більших дальностей за експертними оцінками.

Ракета Іскандер-К летить на висоті всього 6–7 метрів над поверхнею на фінальному етапі, автоматично повторюючи контури землі, що значно ускладнює її виявлення радарами.

Принцип роботи та системи наведення

Крилата ракета комплексу Іскандер-К використовує комбіновану систему наведення. На більшій частині траєкторії працює інерціальна навігаційна система з корекцією за супутниковими сигналами ГЛОНАСС або інших GNSS. На кінцевій ділянці підключається оптична або радіолокаційна головка самонаведення.

Система огибання рельєфу (аналог TERCOM) дозволяє ракеті зберігати постійну висоту над поверхнею. Бортовий комп’ютер постійно порівнює дані з цифровою картою місцевості та коригує курс. Це робить політ передбачуваним за маршрутом, але непередбачуваним для засобів виявлення.

У 2025–2026 роках з’явилися повідомлення про встановлення на ракети Іскандер-К нових антен супутникової навігації з підвищеною стійкістю до перешкод. Така модернізація підвищує надійність ураження цілей в умовах активної радіоелектронної боротьби.

Двигун — турбореактивний ТРДД-50Б. Він забезпечує стабільну дозвукову швидкість протягом усього польоту. Ракета не потребує балістичного розгону і не виходить у стратосферу, тому її тепловий слід менший, ніж у балістичних ракет.

Відмінності між Іскандер-К та Іскандер-М

Головна відмінність криється в типі траєкторії. Балістична ракета 9М723 після старту швидко набирає висоту, досягає апогею і потім пікірує на ціль з гіперзвуковою швидкістю. Вона маневрує на кінцевій ділянці, але залишається видимою для радарів на більшій частині шляху.

Крилата ракета Іскандер-К весь час залишається в щільних шарах атмосфери. Вона не має фази вільного падіння і не розвиває гіперзвуку. Натомість вона виконує тривалий політ на малій висоті з постійною корекцією курсу. Це збільшує час підльоту до цілі, але різко знижує ймовірність раннього виявлення.

Пускова установка однакова — 9П78-1 на шасі МЗКТ-7930. Вона несе дві ракети. Час підготовки до першого пуску становить від 4 до 16 хвилин залежно від режиму. Інтервал між запусками — одна хвилина. Мобільність комплексу дозволяє швидко змінювати позиції та уникати ударів у відповідь.

Виробництво та ланцюг поставок

Головним розробником і координатором виробництва крилатих ракет для комплексу Іскандер-К виступає Дослідне конструкторське бюро «Новатор» концерну «Алмаз-Антей» у Єкатеринбурзі. У січні 2026 року Головне управління розвідки Міністерства оборони України оприлюднило детальну інформацію про кооперацію з виробництва ракети 9М727/9М728.

У ланцюгу задіяно 41 підприємство — 40 російських та одне білоруське. Серед ключових компонентів — бойова частина, турбореактивний двигун ТРДД-50Б з газогенераторами, інерціальні навігаційні системи (зокрема гіроскопічний блок ГИБ-123-4), електронні блоки керування та станції активних перешкод 9Б914.

Вісім підприємств з цього переліку досі не перебувають під санкціями жодної країни коаліції. Це створює додаткові виклики для стримування виробництва. Незважаючи на санкційний тиск, Росія продовжує випускати ракети та модернізувати їх.

Застосування та сучасні реалії

З 2022 року Іскандер-К регулярно застосовується для ударів по українських містах та об’єктах критичної інфраструктури. Ракети використовують у нічних та комбінованих атаках, коли низький профіль польоту ускладнює роботу українських систем ППО. Декілька випадків вдалого перехоплення зафіксовано за допомогою зенітно-ракетних комплексів та навіть переносних засобів.

Точність ракет дозволяє вражати конкретні будівлі та споруди. Бойова частина масою близько 500 кг здатна завдавати значних руйнувань як фугасною дією, так і при використанні касетного спорядження. Ядерний варіант теоретично можливий, однак у відкритих джерелах немає підтверджень його застосування.

Мобільність пускових установок дозволяє російським підрозділам розгортати комплекси неподалік кордону або на тимчасово окупованих територіях і швидко завдавати ударів на глибину до 500 км і більше. Це створює постійну загрозу для тилових районів.

Точність ураження в межах 5–30 метрів у поєднанні з низьким профілем польоту робить Іскандер-К одним із найскладніших для перехоплення засобів у російському арсеналі наземного базування.

Виробництво комплексу триває. Модернізація систем наведення та стійкості до перешкод триває паралельно з пошуком нових шляхів постачання компонентів. Для протиповітряної оборони це означає необхідність постійного вдосконалення засобів виявлення низьколітаючих цілей та інтеграції різних типів радарів і зенітних систем.

Іскандер-К демонструє, як навіть дозвукова крилата ракета за умови правильного профілю польоту та сучасних систем наведення може залишатися серйозною загрозою в сучасному конфлікті. Розуміння її технічних можливостей та обмежень допомагає оцінювати ризики та планувати заходи протидії.