Коротко
- Офіційна валюта Франції — євро (код EUR, символ €). Франк більше не є законним платіжним засобом.
- Євро запровадили безготівково 1 січня 1999 року, готівку — 1 січня 2002-го. Курс фіксований: 1 € = 6,55957 французьких франків.
- У метрополії, на Реюньйоні, Майотті, Гваделупі, Мартиніці, у Французькій Гвіані, а також у Сен-П’єрі і Мікелоні, Сен-Бартельмі та Сен-Мартені платять євро.
- У Французькій Полінезії, Новій Каледонії, Воллісі і Футуні досі ходять CFP-франки (XPF), прив’язані до євро.
- Картки й безконтакт працюють майже скрізь. Готівка лишається корисною на ринках, у пекарнях і для чайових.
- Старі французькі франки вже не обміняєте: монети приймали до 2005-го, банкноти — до 2012-го.
Ці шість пунктів закривають більшість пошукових запитів. Нижче — як це виглядає в реальному житті: де саме євро, де ні, як не переплатити за обмін і чому «франк» усе одно спливає в розмовах.
Валюта Франції — євро. Не франк, не долар і не «щось окреме для Парижа». ISO-код EUR, числовий код 978, розмінна одиниця — цент, 100 центів = 1 євро. Франція ввійшла до єврозони 1 січня 1999 року в першій хвилі. Три роки євро існувало лише в бухгалтерії й на рахунках, а банкноти й монети з’явилися 1 січня 2002-го. Подвійний обіг із франком тривав до 17 лютого 2002 року.
Люди досі плутаються, бо франк живе в пам’яті, на сувенірних лотках і в заморських територіях. Запит «яка валюта у Франції» часто ховає три різні питання: чим платити в Парижі, чим — на Таїті, і що робити зі старими банкнотами з шухляди. Відповіді різні. Цей текст про всі три. Матеріал довідковий і не замінює консультацію фінансиста, банка чи податкового радника, якщо йдеться про великі суми, бізнес чи переїзд.
У практиці помічав одну й ту саму сцену біля обмінки в аеропорту: людина тримає долари й питає, «чи франк іще беруть». Не беруть. Беруть євро. І курс у залі прибуття зазвичай такий, що хочеться розвернутися й шукати банкомат.
Що вважати валютою Франції зараз
Для материкової Франції відповідь однозначна. Євро — єдина законна валюта. Нею платять у магазинах, кафе, за квитки SNCF, податки, оренду житла. Національний центральний банк — Banque de France, він входить до Євросистеми. Монетарну політику визначає Європейський центральний банк, а не Париж окремо.
Франція — країна-засновниця ЄС і одна з перших, хто перейшов на спільну валюту. Станом на січень 2026 року єврозона налічує 21 державу ЄС: до «старої» групи приєдналася Болгарія. Для туриста це означає просту річ. Готівка, знята в Ліоні, без проблем піде в Берліні, Римі чи Лісабоні. Курс усередині зони не стрибає, бо його просто немає: це одна валюта.
Символ € ставлять після суми по-французьки частіше, ніж перед нею: 12,50 €, не $12.50. Кома відділяє центи, пробіл — тисячі. Чек на «1 250,00 €» — це тисяча двісті п’ятдесят, не долар і не «французька кома навпаки». Дрібниця, на якій новачки спотикаються в супермаркеті.
Окремо варто відрізняти три поняття, які в побуті змішують:
- Єврозона — країни ЄС, що офіційно запровадили євро.
- Території Франції з євро — метрополія плюс більшість заморських володінь.
- Території Франції з CFP-франком — три тихоокеанські колективи, про які нижче.
Монеті й банкноті байдуже, з якої вони країни єврозони. Німецька «одиниця» з орлом проходить у пекарні на Монмартрі так само, як французька з деревом. Національний бік монети — візитівка, не бар’єр.
Від франка до євро: як змінювалися гроші
Франк не з’явився «раптом у XIX столітті», як інколи пишуть у коротких довідках. Перший франк карбовано ще 1360 року за Жана II Доброго — золота монета, якою король нібито «вийшов на свободу» після полону. Саме слово пов’язують із французьким franc у значенні «вільний». Далі була пауза, лівр, хаос революції.
Десятковий франк закріпили законом 1795 року. Срібна монета важила 5 грамів, 9/10 проби. Це вже знайома нам логіка: 1 франк = 100 сантимів. У XIX столітті франк став однією з опор Латинського монетного союзу. У XX-му його кілька разів девальвували, а 1 січня 1960 року провели деномінацію: 100 старих франків стали 1 новим (nouveau franc). Літні французи ще довго називали ціни «в старих франках», особливо коли йшлося про квартири.
До євро Франція йшла через Маастрихтський договір. 1 січня 1999-го франк перестав існувати як самостійна валюта: курс назавжди зафіксували. Банкноти й монети франка ще ходили як «підрозділ» євро. 1 січня 2002-го в гаманці лягли євробанкноти. Подвійний обіг закінчився 17 лютого 2002-го. Далі франк можна було лише здати в Banque de France: монети — до 17 лютого 2005-го, банкноти — до 17 лютого 2012-го. Після цього папір став колекцією, не грошима.
Фіксований курс, який варто запам’ятати, якщо вдома лежить стара купюра для цікавості, а не для каси: 1 євро = 6,55957 французьких франків. Заокруглень «ну приблизно 6,5» у банках не робили — ставка незворотна, її затвердили на рівні ЄС. Дані про дати переходу й курс публікує Єврокомісія.

Як виглядають гроші, якими платять у Франції
Банкноти однакові в усій єврозоні. Монети — ні: спільний бік плюс національний. Французькі монети карбує Monnaie de Paris. На всіх стоїть «RF» — République Française — і 12 зірок ЄС.
Банкноти
У обігу номінали 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 євро. Друга серія («Europa») не включає 500: ЄЦБ припинив випуск цієї купюри, але старі «п’ятсот» лишаються законним засобом платежу. Інша річ — чи візьмуть її в магазині. Часто ні. І не через злість касира.
Якось у Марселі спробував розрахуватися двома сотнями за каву й тарт Татен. Касир похитав головою ще до того, як я дістав гаманець до кінця. Для дрібного чека велика купюра — ризик здачі й зайва увага. Нормальний робочий набір для поїздки: 5, 10, 20 і трохи 50. Сотню лишайте на готель чи велику покупку, якщо взагалі носите готівку такого номіналу.
Захист банкнот — водяний знак, голограма, рельєфний друк, віконце з портретом Європи. Підробкам у туристичних зонах теж трапляється місце, тож купюру краще міняти не з рук біля вокзалу.
Монети
Вісім номіналів: 1, 2, 5, 10, 20, 50 центів, 1 і 2 євро. Національний бік Франції тримається на трьох образах.
- 1, 2 і 5 центів — сучасний портрет Маріанни, алегорії Республіки.
- 10, 20 і 50 центів — Сіячка (La Semeuse), оновлений мотив Оскара Роті, який десятиліттями жив на франках.
- 1 і 2 євро — дерево в шестикутнику й девіз Liberté, Égalité, Fraternité. З 2022 року малюнок оновили: дуб і олива як сила й мир, знову в шестикутнику.
Шестикутник — натяк на l’Hexagone, так французи називають метрополію за формою кордонів. Дрібниця для нумізмата, але зручний якір для пам’яті: побачили дерево в «французькій» рамці — це місцева монета, не італійська й не іспанська.
Монети інших країн єврозони приймають без розмов. Ватиканські, монегаські й санмаринські «двійки» теж законні, хоч колекціонери їх люблять більше за касирів. Пам’ятні 2 євро з національними сюжетами ходять як звичайні гроші — якщо не хочете забрати їх додому як сувенір.
| Що | Французький франк (до 2002) | Євро (зараз) |
|---|---|---|
| Код ISO | FRF | EUR |
| Символ | F, FF, ₣ | € |
| Розмінна одиниця | сантим | цент |
| Фіксований курс | 6,55957 FRF = 1 € | базова валюта |
| Готівка в обігу | до 17 лютого 2002 | з 1 січня 2002 |
| Обмін у Banque de France | монети до 2005, банкноти до 2012 | — |
Таблиця не для ностальгії. Вона якраз пояснює, чому «перерахувати в голові» вже не вийде: дедлайни минули, каса франк не прийме, навіть якщо купюра ідеальна.
Де у Франції євро, а де досі франк
Ось місце, де короткі статті зазвичай обриваються, а питання лише починається. Франція — це не тільки Hexagone. Заморські департаменти, регіони й колективи мають різний статус і, що важливіше для гаманця, різну валюту.
Євром платять у п’яти заморських департаментах і регіонах: Гваделупа, Мартиніка, Французька Гвіана, Реюньйон, Майотта. Це частина ЄС як «найвіддаленіші регіони». Карибські острови Сен-Бартельмі й Сен-Мартен (французька частина острова) теж на євро. Сен-П’єр і Мікелон біля Канади — окремий випадок: це не ЄС, але з ЄС є угода про використання євро. На практиці там інколи беруть і канадські долари, офіційно ж валюта — євро.
А ось Тихий океан живе інакше. Французька Полінезія, Нова Каледонія, Волліс і Футуна користуються CFP-франком (французька назва franc Pacifique, код XPF). Курс прив’язаний до євро жорстко: 1 000 XPF = 8,38 €, тобто 1 € ≈ 119,3317 XPF. Банкноти й монети інші. Євро в Папеете не «ходять самі по собі», як у Ніцці. Міняти треба на місці або заздалегідь уточнювати в банка.
| Територія | Валюта | Код | Що це означає для туриста |
|---|---|---|---|
| Метрополія (Париж, Ліон, Корсика тощо) | євро | EUR | Звичайна єврозона |
| Гваделупа, Мартиніка, Гвіана, Реюньйон, Майотта | євро | EUR | Ті самі банкноти, інший клімат |
| Сен-Мартен, Сен-Бартельмі, Сен-П’єр і Мікелон | євро | EUR | Євро офіційно; на Сен-Мартені поруч ходять інші гроші голландської частини |
| Французька Полінезія, Нова Каледонія, Волліс і Футуна | CFP-франк | XPF | Євро не замінює місцеву готівку |
Монако формально не Франція, але для гаманця це майже продовження Лазурового берега: євро, власні монети князівства, картки й безконтакт. Швейцарія поруч — уже інша історія: там швейцарський франк (CHF). Плутати альпійський CHF із старим французьким FRF не варто: це різні гроші різних епох.

Як платити у Франції: картки, готівка, ліміти
Франція давно не країна, де «без готівки нікуди». Carte Bancaire, Visa, Mastercard, безконтакт і телефони проходять у супермаркетах, метро, пекарнях мереж, музеях, таксі з терміналом. Apple Pay і Google Pay звичайна справа в містах. І все ж повністю «без купюри» я б не їхав.
За спостереженнями, готівка рятує в трьох ситуаціях. Ранкова boulangerie, де термінал «раптом» не ловить. Блошиний ринок і вуличний сир. Чайові офіціанту чи носію в готелі — не обов’язкові за правилом, але живі монети сприймають тепліше, ніж округлення в терміналі. У селах і маленьких бістро інколи досі дивляться на картку як на гостя, якого пустять, але без радості.
Ліміти на готівку
У Франції є стелі на розрахунки кешем. Для податкових резидентів і професійних платежів ліміт — 1 000 €. Для нерезидента-споживача — до 15 000 €. Норма сидить у Monetary and Financial Code (статті L112-6 і D112-3). Покупка житла через нотаріуса — окремі правила, там готівкою багато не закриєш. Для туриста з України це звучить абстрактно, поки не захочеться оплатити кешем дорогий годинник чи оренду авто на місяць. Тоді картка або переказ стають не зручністю, а вимогою.
Купюри 200 і 500 євро магазини мають право не любити на практиці, навіть якщо формально це законні гроші. Дрібні чеки ними не закривають. Банк може розміняти велику банкноту, але з документами й не в кожній касі.
Банкомати й обмін
Найменш болісний спосіб для короткої поїздки — зняти євро в банкоматі (distributeur) карткою з нормальною комісією, або платити карткою напряму. Обмінники в аеропортах і біля головних пам’яток часто сидять на широкому спреді. «0% комісія» інколи означає поганий курс, зашитий у табло.
- Увімкніть для картки операції за кордоном ще до вильоту.
- У банкоматі відмовляйтеся від конвертації «в гривні» на екрані — це динамічна конвертація, майже завжди невигідна. Беріть суму в євро.
- Не везіть пачку доларів «про запас»: їх не приймуть як оплату, лише як сировину для обміну.
- Тримайте невеликий кеш на перший день: таксі, вода, круасан, поки шукаєте нормальний банкомат не в зоні duty-free.
- Фотографуйте курс на табло до того, як віддасте готівку. Якщо цифри «як у казці» — виходьте.
Після цього списку додамо ще одну побутову річ. Чайові у Франції не американські. Обслуговування часто вже сидить у рахунку як service compris. Залишити дріб’язок або округлити — жест, не обов’язок. Ніхто не чекає 20% з кожного столика, хоч у туристичному Парижі натяки бувають різні.
Типові помилки, через які люди втрачають гроші
Перша — візти франки. Сувенірні монети з півнем красиві, на касі вони нуль. Друга — плутати Швейцарію, Велику Британію й Францію в одному маршруті й думати, що «Європа = євро». Лондон — фунт. Цюрих — швейцарський франк. Ніцца — євро. Третя — міняти все вдома «щоб спокійніше». Курс у відділенні часто гірший, ніж зняття на місці нормальною карткою.
Четверта помилка дрібніша й зліша. Людина бачить ціну «12,5» і читає її як дванадцять з половиною доларів або як 125. Кома — це центи. П’ята — платити в таксі «з телефону», не глянувши, чи термінал справжній. Шоста, уже для тихоокеанських рейсів: прилетіти на Таїті з однією пачкою євро й здивуватися, що локальне меню в XPF, а обмін у неділю ввечері не працює.
Є ще колекційна пастка. На блошиних ринках продають «рідкісні» євромонети й старі франки за ціною, яка не має стосунку ні до номіналу, ні до каталогу. Якщо не розбираєтесь у нумізматиці, infobox на лотку — не експертиза.

Що робити зі старими франками й «забутими» купюрами
Коротко й без ілюзій. Banque de France більше не міняє французькі франки на євро. Монети не приймали після 17 лютого 2005-го, банкноти — після 17 лютого 2012-го. Пізніше дедлайну папір має хіба колекційну або сентиментальну вартість. Деякі країни єврозони досі міняють свої старі національні купюри безстроково, Франція — не з цього списку.
Підроблені «обмінні контори в інтернеті», які обіцяють викупити FRF за «офіційним курсом ЄЦБ», — класика. Офіційного викупу немає. Якщо банкнота рідкісна, шлях один: аукціон або нумізмат, не випадковий чат.
Інша історія — пошкоджене євро. Порвану купюру, якщо збережено понад половину площі й видно ознаки справжності, можуть обміняти в Banque de France. Надсилати банкноти поштою не можна. Потрібні документи. На заморських територіях з євро цим займається IEDOM, на Тихому океані з CFP — IEOM. Це вже не туристичний квест, а банківська процедура.
Практичний мінімум перед поїздкою
Берете картку, яка вміє EUR без драконівської комісії. Берете 80–150 € готівкою на перші дрібниці — сума орієнтовна, не догма; у Парижі кафе швидше з’їдять кеш, у маленькому містечку він пролежить довше. Перевіряєте, чи маршрут не зачіпає Швейцарію або Велику Британію. Якщо летите на Таїті чи в Нову Каледонію — окремо плануєте XPF.
У магазині дивіться на символ €, не на звичку «все в доларах». Чайові лишайте за бажанням, не за страхом. Великі покупки — карткою, бо ліміти на кеш існують не для краси тексту в кодексі. І не фотографуйте банкноти «на згадку», тримаючи їх віялом посеред вокзалу: дрібниця, але Париж у цьому не ніжніший за інші столиці.
Для тих, хто переїжджає, а не їде на тиждень, логіка інша. Рахунок у французькому банку, RIB, SEPA-перекази, інколи ще й питання податкового резидентства. Тут уже не обійтися абзацом із блогу. Ідемо до банка й, якщо суми серйозні, до спеціаліста. Текст вище закриває туристичний і побутовий шар, не бухгалтерію фірми.
Євро у Франції — не «замінник франка на час подорожі». Це звичайні гроші країни вже понад два десятиліття готівкового обігу. Франк лишився в музеї, у розповідях і на трьох тихоокеанських архіпелагах під іншою назвою. Якщо завтра сідаєте в літак до Парижа, достатньо євро. Якщо до Папеете — дивіться на XPF. Решта маршрутів між цими двома точками рідко вимагають третьої валюти, хоч сувенірний півень усе одно намагатимуться вам продати.
Перед вильотом зробіть три речі: перевірте картку, зніміть або відкладіть трохи євро кешем, збережіть у телефоні курс лише як орієнтир, не як істину обмінки. І якщо хтось у черзі скаже, що «у Франції досі франк» — уже знатимете, звідки росте ця фраза і де вона ще випадково права.




