Пінгвіни здаються символом вічного холоду й білих просторів, але їхні домівки набагато різноманітніші. Ці птахи, які не вміють літати, освоїли майже весь Південний півкулю — від найсуворіших крижаних берегів до теплих узбереж і навіть екваторіальних островів. Вони живуть там, де холодні океанські течії приносять багату на планктон і рибу воду, а береги дають місце для гніздування.

У світі визнано 18 видів пінгвінів. Лише два з них — імператорський і адельський — ніколи не залишають континент Антарктиди. Решта розселилися по субантарктичних островах, узбережжях Південної Америки, Африки, Австралії та Нової Зеландії. Один вид навіть мешкає на Галапагоських островах, де частина колоній перетинає екватор.

Ця географія не випадкова. Пінгвіни залежать від морських екосистем, які забезпечують їжу, і від ділянок суші чи льоду, де вони можуть виводити пташенят. Зміна клімату вже впливає на їхні традиційні місця, тому розуміння ареалів стає особливо важливим.

Антарктида та субантарктичні острови — серце пінгвінячого світу

Найбільші колонії зосереджені в Антарктиді та на островах навколо неї. Імператорські пінгвіни — єдині, хто розмножується безпосередньо на морському льоду. Вони збираються у величезні групи взимку, коли температура падає нижче мінус 40 °C, і самці висиджують яйце, тримаючи його на лапах під шкіряною складкою. Адельські пінгвіни будують гнізда з каміння на скелястих узбережжях майже всіх секторів континенту. Їхні колонії іноді налічують сотні тисяч птахів.

На північному краю Антарктичного півострова та на островах Південної Джорджії, Фолклендських, Південних Шетландських оселяються генту, чубаті (макороні) та підборідні пінгвіни. Тут клімат м’якший, є відкрита вода більшу частину року, а скелі дають захист від вітру. Королівські пінгвіни віддають перевагу субантарктичним островам — Південній Джорджії, Крозе, Кергелену. Їхні колонії вражають розмірами: на одному острові можуть жити сотні тисяч пар.

Лише імператорський і адельський пінгвіни є справжніми мешканцями антарктичного континенту, тоді як інші види використовують його лише північну околицю або навколишні острови.

Субантарктичні острови — це справжній перехідний пояс. Тут поєднуються холодна вода Південного океану і відносно м’які умови на суші. Саме тому тут гніздиться найбільша різноманітність видів: від великих королівських до дрібних скельних стрибунів.

Південна Америка — батьківщина кількох видів

Узбережжя Чилі, Перу, Аргентини та Фолклендських островів стали домом для кількох видів. Гумбольдтові пінгвіни живуть уздовж холодного Перуанського (Гумбольдтового) течії від Перу до центрального Чилі. Вони ховаються в печерах і тріщинах скель, щоб уникнути спеки. Магелланові пінгвіни займають більш південні райони — від Патагонії до Фолклендів. Їхні нори в піщаних дюнах або під кущами захищають від хижаків і негоди.

На Фолклендських островах і в Патагонії можна зустріти також генту та королівських пінгвінів. Ці території важливі, бо тут океан багатий на анчоуси та кальмари, а береги дають достатньо місця для гніздування. Проте промислова риболовля й зміна температури води вже зменшують доступність корму.

Африка — єдиний материк із власним видом

Африканський пінгвін, якого ще називають чорноногим або ослиним, живе лише вздовж південно-західного узбережжя Африки — у Південній Африці та Намібії. Колонії розташовані на 24 островах і кількох материкових ділянках. Ці птахи будують нори в гуано або під кущами, щоб захиститися від сонця й хижаків.

Популяція африканського пінгвіна різко скоротилася за останні десятиліття через нестачу їжі (особливо сардин і анчоусів), забруднення та конкуренцію з риболовецькими флотами. За даними моніторингу, кількість гніздових пар у Південній Африці впала більш ніж на 70 % порівняно з початком 1990-х років.

Австралія та Нова Зеландія — дім найменших і найрідкісніших

Маленький, або блакитний, пінгвін (Eudyptula minor) — найменший у родині. Він мешкає вздовж південних берегів Австралії та навколо Нової Зеландії. Увечері тисячі цих птахів повертаються з моря на пляжі, створюючи знамениті «пінгвінячі паради». Вони ховаються в норах під кущами або в штучних будиночках, які люди ставлять для захисту.

Нова Зеландія має кілька ендемічних видів. Жовтоокий пінгвін живе на південному сході Південного острова та на сусідніх островах. Фіордлендський, снерський і інші чубаті пінгвіни займають лісисті узбережжя та віддалені острови. Ці види особливо вразливі, бо їхні ареали невеликі, а хижаки (зокрема інтродуковані ссавці) становлять серйозну загрозу.

Галапагоські острови — пінгвіни на екваторі

Галапагоський пінгвін — єдиний вид, який живе північніше екватора. Більшість птахів зосереджена на островах Фернандіна та західному узбережжі Ісабели, де холодні течії Гумбольдта і Кромвелла приносять прохолодну багату на поживу воду. Частина колоній на північному кінці Ісабели вже знаходиться в Північній півкулі.

У тропічному кліматі ці пінгвіни адаптувалися: вони линяють і гніздяться в тіні лавових тріщин і печер, часто занурюються у воду, щоб охолонути, і мають коротший цикл розмноження. Популяція невелика — кілька тисяч особин — і сильно залежить від коливань температури океану під час явища Ель-Ніньйо.

Дані узагальнено за матеріалами antarctica.gov.au та BirdLife International.

Чому пінгвіни обирають саме ці місця

Усі ареали мають спільну рису — близькість до холодних, багатих на їжу морських течій. У Південному океані це Циркумполярна течія, біля Південної Америки — Гумбольдтова, біля Африки — Бенгельська. Ці течії підіймають поживні речовини з глибин і створюють зони високої продуктивності планктону, криля та дрібної риби.

На суші пінгвінам потрібні ділянки, захищені від сильних вітрів і хижаків, з доступом до моря. В Антарктиді це лід або скелі, в помірних широтах — нори в піску чи під рослинністю, у тропіках — лавові печери. Саме тому пінгвіни ніколи не заселили внутрішні райони материків і не проникли глибоко в Північну півкулю.

Зміна клімату вже зміщує межі морського льоду в Антарктиді та впливає на температуру води біля узбереж Африки й Південної Америки, змушуючи деякі колонії скорочуватися або змінювати місця гніздування.

Сучасні дослідження показують, що імператорські пінгвіни особливо вразливі: зменшення площі стабільного льоду ускладнює виведення пташенят. Африканські та галапагоські види страждають від коливань рибних запасів. Водночас деякі популяції на субантарктичних островах поки що залишаються відносно стабільними.

Пінгвіни живуть там, де океан і суша створюють унікальне поєднання холоду, їжі та безпеки. Від крижаних рівнин Антарктиди до лавових берегів Галапагосів їхні ареали нагадують мережу оаз у величезному океані. Збереження цих місць залежить від захисту морських екосистем і контролю впливу людини. Кожна колонія — це не просто скупчення птахів, а частина складної системи, яка підтримує баланс Південної півкулі.