Коротко

• Офіційна валюта Італії — євро (код EUR, символ €). Безготівково з 1 січня 1999 року, готівкою — з 1 січня 2002-го.
• До євро ходила італійська ліра (ITL). Фіксований курс: 1 € = 1 936,27 ліри.
• У гаманці — монети від 1 цента до 2 € і банкноти від 5 € до 200 €. Купюра 500 € ще законна, але нові вже не друкують.
• Ліру в Банку Італії більше не обмінюють: дедлайн минув у лютому 2012 року.
• Картки Visa і Mastercard беруть майже всюди, але дрібну готівку все одно варто мати: ринки, чайові, дрібні бари, інколи таксі.
• Ватикан і Сан-Марино теж на євро. В анклаві Кампіоне-д’Італія формально євро, на практиці часто швейцарський франк.

Ці шість рядків закривають більшість запитів перед поїздкою. Нижче — дати, курс, монети з Колізеєм, як не віддати зайве на обміні і що робити з «бабусиними» лірами в шухляді. Матеріал довідковий, не заміна консультації банкіра чи податківця, якщо йдеться про великі суми, бізнес чи спадщину.

Коротко і без інтриги: в Італії платите євро. Не лірою, не доларом, не гривнею. Євро — законний платіжний засіб на всій території країни, від Альп до Сицилії. Італія була серед перших, хто зайшов у єврозону: безготівково з 1 січня 1999-го, банкноти й монети — з 1 січня 2002-го. До того понад сто років країна жила з лірою, і цей слід досі зринає на старих цінниках, у розмовах старших людей і в сімейних архівах.

Для туриста це означає просту річ. Картка в євро, трохи готівки з банкомата, і ви вже в грі. Далі починаються нюанси, які якраз і з’їдають гроші: курс в аеропорту, підступна конверсія на терміналі, каса, яка «раптом» не бере пластик, і спокуса поміняти ліри, знайдені в книжці. Розберемо по черзі — від історії до дрібної монети в кишені.

Євро — єдина офіційна валюта

Італія входить до єврозони. Станом на 2026 рік у клубі 21 країна ЄС, остання хвиля — Болгарія з 1 січня. Євро тут не «паралельна валюта для туристів», як інколи буває в країнах поза союзом. Це єдині законні гроші: зарплати, податки, цінники в супермаркеті, квиток на потяг. Код за ISO 4217 — EUR. Символ — €. Дрібна одиниця — 100 центів.

Італійською слово euro майже не відмінюється. Кажуть un euro, due euro, cento euro. Центи — centesimo, у множині centesimi. На слух це корисно, бо на ринку вам можуть сказати «due e cinquanta», і це 2,50 €, а не два з половиною мільйони лір, як здалося б людині, яка колись бачила старі купюри.

Готівку друкує і випускає Банк Італії в рамках Євросистеми. Монети карбує державний монетний двір Istituto Poligrafico e Zecca dello Stato на замовлення міністерства економіки. Звичайному мандрівнику це все одно — купюра з італійським «почерком» і німецька чи іспанська ходять однаково. Єдине, що реально видно в касі: національний бік монет. Про нього нижче, бо італійці зробили з нього міні-музей.

Коли саме змінили гроші

Дати варто тримати окремо, бо їх постійно змішують.

• 1 січня 1999. Євро стає офіційною валютою Італії в безготівкових розрахунках. Ліра вже не самостійна: вона національна субодиниця євро за жорстким курсом.
• 1 січня 2002. У обіг заходять банкноти й монети. Разом з Італією готівкове євро того дня отримали ще 11 країн.
• 28 лютого 2002. Кінець подвійного обігу. Ліра перестає бути законним платіжним засобом.

Три роки між 1999 і 2002 називали «грошима в книгах»: рахунки вже в євро, а в касі все ще ліри. Потім дали два місяці, коли брали і те, і те. Далі — тільки євро. Європейська комісія фіксує курс так: 1 € = 1 936,27 італійської ліри. Це не ринкова котирування, яке скаче щодня. Це назавжди закритий коефіцієнт.

Що було до євро: італійська ліра

Ліра (код ITL) стала валютою об’єднаної Італії з 1861 року. Ділилася на 100 чентезимо. Писали по-різному: Lit., L., інколи знаком ₤. Для кількох поколінь це були «свої» гроші: товсті пачки, нулі на ціннику кави, відчуття, що тисяча — дрібниця, а мільйон — уже серйозно, але не статок.

Після війни ліра багато разів девальвувала. Саме тому в 70–90-х купюри росли, а в побуті з’явилася звичка говорити сумами в тисячах і мільйонах. За спостереженнями, старші італійці досі інколи перекладають ціну «в старі гроші»: тисяча євро в голові раптом стає двома мільйонами лір. Для туриста це лише колорит. Для каси — ні, там уже давно євро.

Таблиця груба, зате знімає плутанину. Ліра — історія. Євро — те, чим ви розрахуєтесь у барі біля Колізею сьогодні ввечері.

Скільки коштувала ліра і чи варто рахувати

Щоб відчути масштаб, кілька простих прикладів за тим самим фіксованим курсом.

• 1 000 лір ≈ 0,52 €
• 10 000 лір ≈ 5,16 €
• 50 000 лір ≈ 25,82 €
• 100 000 лір ≈ 51,65 €
• 200 000 лір ≈ 103,29 €

Купюра в 200 тисяч, яка в 90-х виглядала солідно, сьогодні — трохи більше ніж сотня євро. Тому стос старих банкнот у конверті рідко виявляється скарбом. Гарна пам’ятка — так. Засіб платежу — ні.

Ліру вже не міняють

Це окреме розчарування, тож скажу прямо. Банк Італії (Banca d’Italia) підтверджує: обміняти ліри на євро за загальним правилом уже не можна. Банкноти й монети втратили статус законного засобу 28 лютого 2002-го. Кінцевий термін обміну невичерпаних купюр ставили на 28 лютого 2012-го. Потім правила ще ускладнили декретом 2011 року. Зараз приймають лише вузькі винятки: якщо ви можете довести, що заяву на обмін подали в конкретне вікно 2011–2012 років і строки зупинялися. Для звичайної пачки з шухляди цього немає.

Колекціонерам інший ринок. Окремі рідкісні монети й банкноти продають як антикваріат, інколи дорожче за номінал за курсом 1 936,27. Це вже не обмін валюти, а угода з колекціонером. І ні, касир у Римському вокзалі такі папірці не візьме.

Що лежить у гаманці: банкноти й монети

Набір європейський, з італійським акцентом на дріб’язку. Банкноти однакові в усій єврозоні. Монети — ні: спільний бік з номіналом і карта Європи, національний — свій для кожної країни. Італійський набір вийшов відверто музейним. Ходили навіть історії, як туристи збирають «повну Італію» по касах, ніби марки.

Банкноти

У повсякденні ходять 5, 10, 20, 50, 100 і 200 євро. Купюру 500 € з 27 квітня 2019 року національні банки єврозони більше не видають. Вона залишається законною: її приймуть і, за потреби, обміняють у центральному банку. Просто в банкоматі її вже не знімете, і частина магазинів великі номінали крутить носом — здача, перевірка, ризик.

Практична порада, без героїзму: для поїздки зручні 10, 20 і 50. Сотню беріть, якщо платите готівкою за житло чи довгу вечерю. Двісті — рідко. П’ятсот залиште колекції або банку. На купюрах — вікна, брами, мости різних епох. Без портретів політиків. Серія «Europa» (друга) має оновлений захист; перша серія теж дійсна.

Італійські монети — як кишенькова галерея

Вісім номіналів, вісім сюжетів. На гурті 2 € — напис «2*» шість разів, навпереміж прямо й догори ногами. Монети інших країн єврозони в Італії беруть без розмов: французький 1 € і італійський 1 € — це ті самі гроші. Ватиканські й санмаринські теж законні, просто рідкісні. Їх інколи виловлюють і кладуть окремо, «на згадку».

1 і 2 центи в Італії ніхто офіційно не скасовував. У деяких країнах єврозони дріб’язок майже випав з побуту через округлення. Тут його ще видають на здачу. Дрібні монети швидко набивають кишеню. У практиці я зсипав їх у окремий відсік гаманця і розплачувався ними в автоматах і за каву на стійці — інакше до кінця тижня носите півкіло металу.

Як платити в Італії, щоб не переплатити

Схема для більшості поїздок така: картка для готелів, квитків, супермаркетів і ресторанів; готівка для дрібниць. Visa і Mastercard працюють широко, безконтакт — у містах уже звична справа. American Express беруть рідше, особливо за межами туристичного центру. Apple Pay і Google Pay проходять там, де є безконтактний термінал.

Закон вимагає від багатьох торговців приймати електронні платежі. На папері. На вулці інколи інша п’єса. Помічав таблички «solo contanti» у маленьких тратторіях Неаполя й на сицилійських ринках: каса є, термінал «зламався», або просто так зручніше господарю. Сперечатися можна. Швидше дістати купюру. Тому 40–80 € дрібними купюрами в кишені знімають зайвий стрес.

Банкомат, він же bancomat

Італійською банкомат — bancomat. Апаратів багато: у відділеннях банків, на вокзалах, у торгових центрах. Знімати євро з української картки Visa/Mastercard зазвичай виходить. Комісію бере ваш банк, інколи ще й італійський апарат. Великі мережі на кшталт Intesa Sanpaolo, UniCredit, BPM виглядають спокійніше за яскраві «обмінні» банкомати в туристичних точках.

Кілька правил, які реально економлять.

1. Завжди обирайте операцію в євро, не в гривнях і не в доларах. Якщо екран питає «конвертувати зараз?» — ні.
2. Не знімайте по 20 € десять разів. Кожна операція може коштувати фіксовану комісію.
3. Перед виїздом попередьте свій банк про поїздку або ввімкніть «подорож» у додатку, щоб картку не заблокували на першій же каві.
4. Майте запасну картку в іншому місці, не в тому ж гаманці.
5. Нічний ліміт зняття інколи менший, ніж денний. Якщо треба більше готівки — плануйте вдень.

Перший пункт важливіший за решту. Це динамічна конверсія валюти, DCC. Термінал або банкомат пропонує «зручний» курс у рідній валюті. Курс майже завжди гірший за банківський. За досвідом, у готелі у Флоренції мені саме так намагалися провести оплату номера «одразу в гривні». Натиснув euro — і все. Різниця на сотні євро вже відчутна.

Готівка: де без неї важко

• Ринки, вулична їжа, кіоски з проїзними, якщо автомат вередує.
• Чайові готівкою. Карткою чаєві теж бувають, але не всюди.
• Дрібні бари за каву й корнетто зранку. Сума 1,20–2,50 €, черга, термінал ніхто не дістає.
• Деякі таксі, особливо поза додатком. У Римі й Мілані картка вже частіша, на периферії — як пощастить.
• Церковні пожертви, дрібні музеї, туалети на вокзалі.

Ліміт готівкових розрахунків в Італії з 2023 року — 5 000 €. Суми від 5 000 € мають іти простежуваними способами: картка, переказ, іменний чек. Туристу на тиждень це майже не зачіпає. Якщо раптом купуєте дорогу річ або платите за довгий маєток готівкою — уже зона, де варто говорити з фахівцем, не з блогом.

Де міняти, якщо картки мало

Найгірше місце — обмінник в аеропорту після посадки. Курс широкий, комісія прихована в спреді. У практиці на Фіумічіно я якось змінив «на всяк випадок» сотню євро «на таксі» і одразу пошкодував: різниця з банкоматом була як вартість того самого таксі. Краще зняти з картки в банкоматі банку в місті.

Обмінники в центрі Рима, Венеції, Мілана живуть з натовпу. Порівнюйте не «нульову комісію», а підсумкову суму, яку кладуть на стійку. «0% commission» часто означає поганий курс. Гривню в Італії майже ніде не беруть. Долар і фунт зміняють, але знову ж таки — дивіться на фінальну цифру в євро, не на плакат.

Привозити велику готівку з дому має сенс лише якщо ваш банк жорстко ріже зняття за кордоном. І навіть тоді — не все в одному конверті. Страхування, розклад кишень, здравий глузд.

Євро поруч з Італією: Ватикан, Сан-Марино, Кампіоне

Ватикан і Сан-Марино не члени ЄС і не члени єврозони. Євро там офіційне завдяки грошовим угодам з Європейським Союзом. Вони мають право карбувати власні монети з національним боком — герб, святі, вежі, портрет папи. У звичайній касі Рима така монета пройде як звичайний євро. Нумізмати за неї віддають набагато більше, тож у здачі її рідко побачите: її виловлюють.

Кампіоне-д’Італія — італійський анклав у швейцарському кантоні Тічино. Формально законний засіб — євро, бо це Італія. На практиці в побуті сильний швейцарський франк: зарплати, багато цін, звичка. Євро там теж беруть. Для звичайного маршруту Рим–Флоренція–Венеція це курйоз з карти. Якщо раптом заїдете — майте і євро, і розуміння, що чек може прийти у франках.

Монако й Андорра теж на євро за угодами, але це вже інша географія. Косово і Чорногорія використовують євро без повної угоди єврозони. На італійське узбережжя Адріатики це впливає лише так: пересівши пором, ви все одно платите €.

Типові помилки з грошима

Більшість збитків на поїздці — не «мафія», а дрібні автоматизми. Ось ті, які бачу найчастіше.

1. Шукати ліру в касі. Її немає. Старі банкноти — сувенір або колекція.
2. Міняти в аеропорту «щоб уже було». Банкомат у місті майже завжди вигідніший.
3. Погоджуватися на конверсію в гривню на терміналі. Завжди євро.
4. Їхати з одними 100 € купюрами. На каву з ранку так не розрахуєтесь, а здачу можуть відмовити.
5. Не брати готівки взагалі. У центрі Мілана проживете. На острові чи в гірському містечку — вже лотерея.
6. Платити все кредитною карткою зі зняттям готівки як «покупка». Cash advance — дороге задоволення. Для зняття — дебет.
7. Залишати картку без SMS і лімітів. Італія популярна, і шахрайство з клонуванням трапляється. Ліміт на день і підтвердження операцій — не параноя.

Окремий жанр — «безкоштовний» обмін на вулиці біля вокзалу Терміні. Не треба. Ані курс, ані купюри, ані нерви. Банк, банкомат, офіційний обмінник з вивіскою і курсом на табло.

Ще одна побутова пастка: чайові. Обов’язкового американського чаю в Італії немає. У ресторані інколи стоїть coperto (плата за прилад і хліб) і servizio. Якщо servizio вже в рахунку, чайові не «вимагаються». Якщо немає — за доброю вечерею залишають дрібницю, округлення, 5–10%, хто як звик. Готівкою це простіше, ніж через термінал.

Що зробити ще вдома

Перед вильотом вистачить короткого чекліста. Він нудний і працює.

• Дві картки різних систем або банків. Основна + запасна.
• У додатку банку — ліміти, 3-D Secure, сповіщення, позначка про поїздку.
• Рахунок, з якого знімаєте, бажано в євро або з нормальним курсом без «туристичної» націнки. Якщо є картка з оплатою в EUR без жахливого спреду — беріть її.
• Готівка: невелика сума євро вже з дому, якщо ваш банк дозволяє купити валюту за нормальним курсом. Якщо ні — знімете на місці.
• Пін-код картки пам’ятаєте. Безконтакт інколи падає, і тоді просять чип і пін.
• Скан карток і номер банку для блокування — окремо від гаманця.

На місці не треба нічого героїчного. Зняли 100–200 €, розклали по 10 і 20, карткою закриваєте велике, готівкою — дрібне. Курс євро до гривні дивіться в своєму банку в день операції, не в випадковому телеграм-каналі. І не ведіться на «сьогодні особливий курс тільки для вас» біля фонтана Треві.

Якщо їдете не туристом, а на роботу, навчання, купівлю житла — інша розмова: IBAN, SEPA-перекази, код fiscale, ліміти готівки. Тут уже потрібен бухгалтер або банк, не стаття. Для відпустки достатньо євро в гаманці й холодної голови на екрані банкомата.

Отже, відповідь на «яка валюта в Італії» вміщається в одне слово: євро. Ліра лишилася в музеї, в історії родини і в курсі 1 936,27, який більше не відкриє каса. Візьміть картку, дрібні купюри, відмовтеся від нав’язливої конверсії — і ціни на еспресо будуть єдиним, що щипатиме бюджет. Перед вильотом перевірте ліміти картки й наявність піна. Цього вистачить, щоб перша кава в Італії коштувала рівно стільки, скільки на ціннику, а не плюс комісія за розгубленість.