У маленькому селі на Одещині народився хлопчик, якому судилося стати символом церковної незалежності України. Сергій Думенко, нині відомий як Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній, уже понад сім років очолює Православну церкву України. Його історія — це не просто біографія церковного ієрарха. Це шлях людини, яка поєднала глибоку богословську освіту, адміністративний талант і тверду позицію в найскладніші для країни часи.

Сьогодні Епіфаній залишається одним із найвпізнаваніших духовних лідерів України. Його голос звучить на службах у Лаврі, у зверненнях до військових і в міжнародних зустрічах. За ним стоять тисячі громад, які обрали шлях автокефалії. А починалося все з провінційної школи і мрії стати священником.

Ця постать викликає різні емоції — від глибокої поваги до гострих дискусій. Але ніхто не заперечить: без Епіфанія історія українського православ’я останнього десятиліття виглядала б зовсім інакше.

Ранні роки та освіта: від Волкового до Афін

Народився майбутній предстоятель 3 лютого 1979 року в селі Вовкове Іванівського району Одеської області. Батько — Петро Думенко, мати — Віра Богданюк. Дитинство й шкільні роки минули вже в Чернівецькій області, у селі Стара Жадова Сторожинецького району. Там він закінчив місцеву середню школу в 1996 році.

Одразу після школи вступив до Київської духовної семінарії. Закінчив її у 1999-му з відзнакою і продовжив навчання в Київській духовній академії. У 2003 році захистив кандидатську дисертацію на тему формування церковно-канонічних збірників у донікейський період. Через дев’ять років, у 2012-му, став доктором богослов’я. Тема докторської роботи — вчення Православної Церкви про спасіння в контексті святоотцівського передання.

У 2006–2007 роках стажувався на філософському факультеті Афінського національного університету. Грецька мова й богословська традиція Константинополя стали важливою частиною його формування. Цей досвід пізніше дуже знадобився у діалозі зі Вселенським Патріархатом.

Епіфаній — один із небагатьох українських ієрархів, хто поєднує глибоку академічну підготовку з практичним досвідом управління великою церковною структурою.

Шлях у Київському Патріархаті: від послушника до патріаршого намісника

Церковна кар’єра почалася стрімко. 21 грудня 2007 року в Михайлівському Золотоверхому монастирі архієпископ Димитрій (Рудюк) постриг Сергія Думенка в ченці з іменем Епіфаній — на честь святителя Епіфанія Кіпрського. Уже через кілька тижнів, 6 і 20 січня 2008 року, патріарх Філарет рукопоклав його в ієродиякона та ієромонаха.

16 березня того ж року Епіфаній став архімандритом, а з 20 березня — намісником Свято-Михайлівського Видубицького монастиря. Майже одразу його призначили керуючим справами Київської Патріархії. У листопаді 2009 року відбулася архієрейська хіротонія: він став єпископом Вишгородським, вікарієм Київської єпархії.

У 2010 році Епіфаній очолив Київську православну богословську академію як ректор і одночасно став керуючим Переяслав-Хмельницькою єпархією. 2012-го його піднесли до сану архієпископа, а 28 червня 2013 року — до митрополита. Відтоді й до Об’єднавчого собору він був патріаршим намісником і першим постійним членом Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату.

Ці роки сформували його як адміністратора. Він керував навчальними закладами, вів комунікацію з громадськістю, працював із парафіями. Багато хто відзначає його спокійний, виважений стиль — контраст із більш емоційним стилем патріарха Філарета.

Об’єднавчий собор і отримання Томосу

15 грудня 2018 року в Софії Київській відбувся Об’єднавчий собор. Делегати від УПЦ Київського Патріархату, Української автокефальної православної церкви та частини єпископів УПЦ (МП) обрали Епіфанія предстоятелем нової Православної церкви України. Йому було 39 років.

Інтронізацію спеціально призначили на 3 лютого 2019 року — день його 40-річчя. За канонами, митрополитом не може бути особа молодша 40 років. Ця деталь стала символічною: нове життя церкви почалося в день народження її першого глави.

6 січня 2019 року в Стамбулі, у соборі святого Георгія на Фанарі, Вселенський Патріарх Варфоломій урочисто вручив Епіфанію Томос про автокефалію. Цей документ підтвердив незалежний статус Православної церкви України і її євхаристійну єдність із Константинополем.

Отримання Томосу стало подією, яка назавжди змінила церковну карту України і стала одним із найважливіших кроків до духовної незалежності держави.

Роки предстоятельства: виклики і досягнення

Після отримання Томосу почалася важка робота з розбудови нової церкви. За перші роки сотні громад перейшли з УПЦ (МП) до ПЦУ. Станом на кінець 2025 року кількість таких переходів перевищила дві тисячі. Особливо символічним став перехід Києво-Печерської лаври: у грудні 2022 року зареєстрували статут ПЦУ, а вже 7 січня 2023 року Епіфаній відслужив там Різдвяну літургію.

У травні 2023 року Архієрейський собор схвалив перехід на новоюліанський календар. Остаточно це рішення підтвердив Помісний собор 27 липня 2023 року. Відтоді більшість парафій ПЦУ святкують Різдво 25 грудня, а Великдень і інші свята — за оновленим календарем.

Під час повномасштабної війни Епіфаній неодноразово підкреслював: захист Батьківщини — це не гріх, а обов’язок. Церква активно підтримує військових, займається капеланською службою, допомагає переселенцям і родинам загиблих. Предстоятель регулярно відвідує фронтові регіони, зустрічається з бійцями і проводить служби в зоні бойових дій.

Міжнародне визнання поступово розширюється. ПЦУ визнали Елладська, Кіпрська, Олександрійська церкви. Епіфаній отримав низку високих нагород, зокрема Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня у 2026 році, Орден «За заслуги» II і III ступенів, а також міжнародну нагороду Афінагора з прав людини.

Дані за офіційною біографією на сайті ПЦУ та відкритими джерелами.

Особистість і стиль керівництва

Ті, хто близько працював з Епіфанієм, відзначають його стриманість, увагу до деталей і вміння слухати. Він не схильний до різких публічних заяв, воліє діяти через Синод і консультації. Водночас у питаннях незалежності церкви й підтримки України його позиція завжди була твердою і послідовною.

Наукова робота для нього не закінчилася з захистом дисертацій. Він залишається професором, головою редакційних колегій богословських видань, автором понад півсотні наукових публікацій. Багато хто називає його «богословом у рясі адміністратора» — людиною, яка однаково добре почувається і в аудиторії, і на переговорах.

Відносини з почесним патріархом Філаретом після 2019 року складалися складно. Конфлікт щодо статусу і повноважень тривав кілька років. Сьогодні обидва ієрархи демонструють готовність до діалогу, хоча повного примирення поки не досягнуто.

Епіфаній продовжує працювати в умовах війни і постійних викликів. Церква під його керівництвом зростає, зміцнює міжнародні зв’язки і залишається важливим інститутом українського суспільства. Його особистий шлях — від сільського хлопця до предстоятеля — став частиною більшої історії: історії країни, яка крок за кроком здобуває право самостійно визначати своє духовне майбутнє. У 2026 році, коли йому виповнилося 47 років, Епіфаній уже ввійшов у другу половину десятиліття на чолі ПЦУ. І ця історія ще далека від завершення.