Пам’яткоохоронна резиденція, започаткована чинним військовослужбовцем Олександром Ленем і ветераном-реставратором Данилом Гуріним, привертає увагу до збереження культурної спадщини Києва. Ініціатива реалізована в межах проєкту ВІЛЬНО/VILNO і зосереджена на архітектурі та мистецтві кінця XIX — початку XX століття.
Через освітні програми, волонтерські акції та залучення громади організатори формують нове ставлення до історичних будівель. В інтерв’ю Олександр Лень і Данило Гурін розповіли, чому взялися за цю тему і чи усвідомлює суспільство цінність спадщини сьогодні.
Ідея резиденції та освітня програма
Ідея виникла ще за часів культурно-освітнього простору «Цегла» на вулиці Великій Житомирській, 4. Після його закриття колектив розпався, але задум залишився. З Данилом Гуріним Олександр Лень познайомився через програму «Вільно» від «Іншої освіти». Разом із Анастасією Кузьменко вони подали заявку і втілили проєкт.
Олександр Лень навчався в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, має художню практику і досвід викладання. Данило Гурін майже все життя присвятив реставрації: працював у музеї, мав власну майстерню, брав участь у відновленні Центрального автовокзалу та Річкового вокзалу в Києві.
«Ми зійшлися на тому, що навчалися в одній академії. Під час спілкування вирішили подати спільну заявку», — згадує Данило Гурін.
Команда включала кураторок Дашу Корбу, Поліну Пискурьову та Тетяну Тадай. Дизайном займалася Ярослава Ковальчук. Організаційне ядро — Олександр Лень, Данило Гурін і Анастасія Кузьменко.
Освітня програма тривала 16 днів. Щодня відбувалися лекції, екскурсії та практикуми в різних локаціях: Національному художньому музеї, просторах Mlyn і «Їде дах», Національній науковій медичній бібліотеці, на дачах у Пущі-Водиці та біля садиби Барбана. Участь була безкоштовною. З 110 заявок відібрали 12 учасників після особистих інтерв’ю.
Серед лекторів — В’ячеслав Шуліка з Харківської академії дизайну і мистецтв (сакральний живопис і архітектура), Марія Борисенко (реставрація паперу), Аліса Святина (фасади), Антон Короб (стилістичні етапи). Данило Гурін читав про внутрішній декор.
«Архітектура не існує у вакуумі. Неможливо фахово реставрувати будівлю, не розуміючи історичного тла», — наголосив Гурін.
Польові дослідження, виклики і плани
Учасники відвідали дачі Костянтина Єфремова та Анни Новікової в Пущі-Водиці. Перша частково постраждала від обстрілів 2022 року, друга — від пожежі 2023-го. Волонтерські толоки під керівництвом Анни Яковлєвої спрямовані на консервацію. Біля садиби Барбана в Києві показали, як громадський тиск допоміг уникнути знесення.
Данило Гурін підкреслив системну проблему: влада і громада часто не бачать цінності об’єктів. Мозаїчні зупинки демонтують, ліпнину замінюють пінопластом. Оригінальні елементи несуть художню і історичну цінність, а відновлена будівля має зберігати дух часу.
«Щоб суспільство це розуміло, знання потрібно популяризувати. Наша резиденція — один із кроків», — сказав Гурін.
Він нагадав про відповідальність, з якою обидва пішли до Сил оборони на початку повномасштабного вторгнення. Зараз Гурін звільнений за станом здоров’я, але відчуття обов’язку залишилося. Нещодавно отримано дозвіл на реставрацію мозаїки біля пам’ятника Григорію Сковороді на Подолі спільно зі студентами НАОМА.
Олександр Лень відзначив зміну підходу: раніше фахівці працювали в професійній «бульбашці». Сьогодні соцмережі дозволяють охоплювати тисячі людей. Важливим напрямом стало 3D-оцифрування, адже фізична евакуація пам’яток із зони бойових дій часто неможлива.
Виставку робіт учасників у Національному художньому музеї довелося відкласти через пошкодження будівлі від обстрілів наприкінці травня 2026 року. Організатори чекають на відновлення музею. Тим часом уже відбувся перформанс Марії Черкашиної, а 30 липня Анна Яненко прочитала лекцію про архітектуру Лаври.
Наступну резиденцію планують присвятити міжвоєнному періоду та модернізму. «Результати першої перевершили очікування. Співпраця матиме продовження», — підсумував Данило Гурін.






