Коротко

• Офіційна валюта Швейцарії — швейцарський франк, код CHF, не євро.
• Дрібна одиниця — 100 раппенів (німецькою), сантимів (французькою), чентезімо (італійською) або рап (ретороманською).
• У гаманці ходять банкноти 10, 20, 50, 100, 200 і 1000 франків та монети від 5 раппенів до 5 франків.
• Франк також є законним платіжним засобом у Ліхтенштейні й італійському анклаві Кампіоне-д’Італія.
• Картки приймають майже скрізь, але готівка все ще потрібна: гірські хатинки, ринки, інколи туалети.
• Євро інколи беруть у туристичних місцях, але курс зазвичай невигідний, а решту віддають уже франками.

У Швейцарії платять швейцарським франком. Не євро. Хоч країна в центрі Європи, у Шенгені, з відкритими кордонами з Францією, Німеччиною, Італією й Австрією, до Євросоюзу й єврозони вона так і не ввійшла. І не схоже, що збирається. Для туриста це означає просту річ: у гаманці має лежати CHF, а не «європейська» купюра з мосту на звороті.

Франк позначають як Fr., fr. або CHF. Останнє розшифровується як Confoederatio Helvetica Franc — від латинської назви конфедерації. Саме тому на номерах авто й на сайтах стоїть CH, а не SW. Код ISO 4217 — CHF, числовий код 756. Банкноти друкує Швейцарський національний банк, монети карбує федеральний двір Swissmint.

Нижче — як виглядають купюри й монети, чому євро тут «не працює» як основна валюта, куди франк ще ховається за межами країни, і що робити українцю перед поїздкою. Це не фінансова консультація: курси скачуть, правила терміналів теж, тож перед великим обміном варто звірити цифри в банку чи в перевіреному сервісі.

Що таке швейцарський франк

Швейцарський франк — законний платіжний засіб Швейцарії з 1850 року. Одна ціла ділиться на 100 дрібних. У німецькомовних кантонах дріб називають раппеном, у франкомовних — сантимом, в італомовному Тічино — чентезімо, у ретороманських долинах — рапом. На цінниках зазвичай просто «.05» чи «.50», без лінгвістичних дискусій.

У світі валют франк стоїть окремо. Його люблять як «валюту-притулок»: коли ринки нервують, попит на CHF часто зростає. Низька інфляція, незалежний центробанк, політична нейтральність і звична швейцарська обережність із бюджетом тримають цю репутацію десятиліттями. Для нас із вами це має два боки. З одного — франк дорогий. З іншого — він рідко обвалюється за вихідні, тож сума в гаманці за тиждень подорожі майже не «тане» сама по собі.

За спостереженнями, люди плутають франк із євро навіть уже в Цюриху. Стоїть черга в Migros, на табло 12.90, а хтось простягає двадцятку євро й щиро дивується, чому касир дивиться як на екзотику. Звучить дрібничкою. На касі біля потяга — уже не дрібничка.

Офіційно франк ніхто не прив’язує до євро. Курс плаває. Станом на серпень 2026 року за орієнтиром Європейського центрального банку 1 євро коштував близько 0,93 франка, тобто 1 франк — це приблизно 1,07 євро. До гривні виходило орієнтовно 55–56 грн за 1 CHF. Цифри на момент читання вже інші — перевіряйте день у день, не копируйте з чату в дорогу.

Банкноти: які купюри ходять зараз

У обігу дев’ята серія. Тема серії — «багатогранність Швейцарії». На купюрах немає портретів політиків чи письменників, натомість — руки, світло, вітер, вода, матерія, мова. Дизайнерка — Мануела Пфрундер. Першою, у квітні 2016-го, вийшла зелена «п’ятдесятка». Решту номіналів додавали до 2019-го.

Купюри вертикальні. Це не баг, так задумано. У гаманці вони стоять «стовпчиком», і кожна наступна довша за попередню: так легше намацати номінал, навіть якщо зір уже не той. Ширина в усіх однакова — 70 мм. Довжина росте від 123 мм у десятки до 158 мм у тисячі.

Тисячна купюра — одна з найдорожчих у світі серед тих, що реально ходять по касах, не в колекціях. Для туриста вона майже марна. Дрібну кав’ярню нею не закриєте: здачі може не бути, а касир має повне право відмовити, якщо купюра «завелика» для чека. У практиці зручні 20, 50 і 100. Двійку сотень ще проковтне супермаркет. Тисячу залиште для банку.

Восьму серію (та, де Ле Корбюзьє на десятці) відкликали 30 квітня 2021 року. У магазині її вже не візьмуть. Але Швейцарський національний банк обмінює такі банкноти безстроково й за повним номіналом — у касах у Берні та Цюриху. Якщо в сімейній скриньці лежить стара «чорна» тисяча 1990-х, вона не сміття. Просто не платіжний засіб на касі.

Монети: від п’яти раппенів до п’яти франків

Монет сім. Найдрібніша жива — 5 раппенів. Далі 10 і 20 раппенів, потім півфранка (тобто 50 раппенів), 1, 2 і 5 франків. Монету в 1 раппен вивели з обігу 1 січня 2007-го: карбувати її стало дорожче, ніж вона коштувала. Дворівневу «двійку» раппенів прибрали ще 1978-го. До 31 грудня 2026 року Нацбанк ще обмінює старі однораппенові кружечки за номіналом. Після цієї дати — вже історія для колекціонерів.

• 5 раппенів — жовтуватий сплав міді з алюмінієм і нікелем, діаметр близько 17 мм, легко загубити в підкладці.
• 10 і 20 раппенів — мідно-нікелеві, «сріблясті» на вигляд.
• ½, 1 і 2 франки — теж мідь-нікель, на реверсі традиційний вінок.
• 5 франків — найбільша «ходова» монета, з ребром, яке відчуваєш пальцями.

На аверсі часто сидить Гельвеція — жіноча персоніфікація країни — або напис HELVETIA / CONFOEDERATIO HELVETICA. Дизайн вінка з дуба й винограду тягнеться ще з XIX століття. Новачки інколи плутають півфранка з франком: розмір схожий, якщо не звикли. Дивіться на цифру, не на «вагу в руці».

Готівкові ціни в Швейцарії округлюють до 5 раппенів. Тому чек 12.93 на картці може стати 12.95, якщо платите монетами. Дріб’язок не драма, але в кінці дня в кишені гримить жменя п’ятаків, і ви не розумієте, навіщо вони. На сувеніри й камери схову не здають. Залишайте їх на каву або в чашку для чайових.

Чому в Швейцарії не євро

Коротко: бо Швейцарія не член ЄС. Не в єврозоні. Грошову політику веде власний центробанк у Берні й Цюриху, а не Франкфурт. Франк — частина політичної самостійності, поряд із нейтралітетом і референдумами. Розмови про євро спалахують у пресі раз на кілька років і так само швидко гаснуть.

Для мандрівника з цього випливає побутова математика. У Франції ви знімаєте євро й їдете далі. Перетнули кордон біля Базеля чи Женеви — і банкомат уже видає франки. Деякі прикордонні магазини беруть обидві валюти. Це не правило країни, це локальна звичка. У Берні, Люцерні чи Церматті на євро дивляться спокійніше, ніж на фунти, але курс часто ставлять «як зручно продавцю». Класика: 1 євро = 1 франк. При реальному 0,93 це подарунок магазину, не вам.

Помічав таке в інтерлакенських сувенірних лавках: цінник 45 франків, турист дає 50 євро, решту отримує франками, і в підсумку переплачує відчутно. Ніхто не обманює насильно. Просто ніхто не зобов’язаний давати міжбанківський курс на прилавку з зозулями.

Де франк живе за межами Швейцарії

Ліхтенштейн користується франком офіційно. Валютний договір із Конфедерацією закріпив це ще 1980 року, а фактично франк ходив там набагато раніше. Окремої ліхтенштейнської банкноти для щоденних покупок немає.

Кампіоне-д’Італія — італійський анклав на березі озера Лугано, з усіх боків швейцарська земля. Там теж законний засіб — франк, хоч паспорти італійські. Бюзінген-ам-Хохрайн, німецький анклав у кантоні Шаффгаузен, формально на євро, але франки в магазинах звичні. Якщо маршрут петляє по анклавах, не міняйте логіку: франк ніде не завадить, євро — не завжди.

Коротко про історію: звідки взявся франк

До середини XIX століття кожен кантон карбував своє. Батцени, гульдени, франки місцевого розливу, французькі й південнонімецькі монети впереміш. Після створення федеративної держави 1848 року цей зоопарк став незручним навіть для швейцарців. 7 травня 1850-го Федеральні збори ухвалили перший монетний закон: єдина одиниця — франк, 100 раппенів, паритет із французьким франком.

У 1865-му Швейцарія зайшла в Латинський монетний союз разом із Францією, Бельгією та Італією. Монети мали сходитися за вагою й пробою золота та срібла, щоб їх приймали поверх кордонів. Союз розсипався в XX столітті, а швейцарський франк — ні. Банкнотну емісію 1907 року забрав собі новостворений Швейцарський національний банк. Відтоді дизайн серій змінювали дев’ять разів для публічного обігу, але назва валюти лишилась.

Зараз Нацбанк уже готує десяту серію, тема — «Швейцарія та її висоти», від рівнин до альпійських гребенів. У гаманці вона з’явиться не раніше початку 2030-х, орієнтовно близько 2031-го. Номінали обіцяють ті самі. Тож учити нові кольори поки що не треба.

Як платити туристові: картка, готівка, євро

У містах картка закриває більшість чеків: супермаркети Coop і Migros, SBB, трамваї, музеї, аптеки, навіть багато пекарень. Visa і Mastercard проходять спокійно, Apple Pay і Google Pay — теж, якщо термінал безконтактний. American Express береться рідше. TWINT, улюблений швейцарський QR-гаманець, туристові майже недоступний: потрібні швейцарський рахунок і часто місцевий номер. Бачитимете його скрізь і користуватись не будете. Це нормально.

Готівка не померла. Її просять у гірських хіжинах, на тижневих ринках, у «фермерських скриньках» біля дороги, інколи в громадському туалеті на вокзалі. Деякі кафе ставлять мінімум для картки — 10 чи 20 франків. У практиці на тиждень містами вистачало 80–120 франків кешем, якщо жити на картці. У Бернських Альпах із хіжинами й касовими апаратами 1980-х я б віз більше.

Банкоматів багато, близько семи тисяч по країні. Іноземній картці місцевий банкомат охоче намалює комісію 5–10 франків за зняття. Плюс комісія вашого банку в Україні. Ліміти зняття високі, інколи до кількох тисяч франків на добу, але «на добу» не означає «безкоштовно». Уточніть умови своєї картки до вильоту, не на пероні в Інтерлакені.

Чайові не обов’язкові: обслуговування вже закладене в ціну з 1970-х. Заведено округлити суму або додати близько 5–10%, якщо сервіс був приємний. У таксі — округлення. Водієві трамвая — ніколи. У гірській хижі теж ніхто не чекає американських 20%. Якщо лишите п’ять франків за вечерю в негоду — буде щиро, не ритуально.

Обмін і курс: що робити з гривнею

Гривню в Швейцарії майже ніхто не змінює. Точніше, обміняти можна в великих обмінниках, але курс буде таким, що ви запам’ятаєте цей день. Логічний ланцюжок для більшості поїздок такий: гривня → євро або долар / мультивалютна картка → франки на місці. Або одразу картка з конверсією близько міжбанку.

1. Не міняйте велику суму в аеропорту Цюриха чи Женеви. Курс там «вітальний», у поганому сенсі.
2. Банки в місті дають кращі умови, ніж готельна стійка й вокзальний кіоск.
3. На терміналі, коли питають «UAH чи CHF», тисніть CHF. Це класична пастка динамічної конверсії: банк продавця намалює власний курс і ще комісію зверху.
4. Не везіть лише тисячні купюри «про запас». Їх ще треба розміняти.
5. Сума готівки від 10 000 франків (або еквівалент) на в’їзді може потребувати декларації. Для звичайної відпустки це рідко актуально, для кешу в конверті — так.

Орієнтир серпня 2026-го: 1 CHF ≈ 55–56 грн, 1 EUR ≈ 0,93 CHF. Кава 4–7 франків. Це вже 220–400 грн за чашку, і ні, це не «туристичний обман», це локальний рівень цін. Обід у простій піцерії 16–25 франків, основна страва в ресторані легко 30–45. Бутилка води в Coop — часто менше франка. Кран у Швейцарії питний, і це найдешевший лайфхак поїздки.

Бюджет на день без житла, дуже грубо: 100–150 франків, якщо їсти в пекарнях і їздити на проїзному; 200–350, якщо ресторани й окремі квитки на потяги. Цифри плавають від кантону й сезону. Цюрих і Женева б’ють по чеку сильніше, ніж, скажімо, маленький кантон у горах, де ви самі собі готуєте в кухні хостелу.

Типові помилки, які дорого коштують

Перша — їхати «на євро, бо Європа». Працює в Італії. Тут — ні. Друга — погоджуватися на конверсію в гривні на POS-терміналі. Третя — знімати кеш кредитівкою: це не дебет, а зняття авансу, комісія може бути жорсткою. Четверта — лишати обмін на останній вечір і здавати решту франків в аеропорту. Купівля й продаж у таких касах — два різні світи, спред широкий.

Ще одна дрібниця, яку не люблять згадувати гіди. Старі банкноти восьмої серії інколи виринають у здачі в зовсім маленьких крамницях або в «щасливій» купюрі від родичів. Їх можуть не взяти в наступному магазині. Дивіться на вертикальний дизайн і яскраві кольори дев’ятої серії. Якщо купюра горизонтальна й із портретом — це вже музейний експонат для каси SNB, не для автомата з шоколадом.

Податковий нюанс для шопінгу: іноземці можуть повернути ПДВ із покупки від 300 франків, якщо товар виїде з країни протягом 30 днів. Стандартна ставка ПДВ зараз 8,1%. Це не «кешбек із листівок», це окрема процедура на митниці. На сир і шоколад часто не варто витрачати нерви, на годинник — інша розмова.

І останнє, уже з категорії характеру, не таблиць. Франк дорогий, і це дратує перші два дні. Потім або починаєте рахувати воду з-під крана й сендвічі з Coop, або приймаєте, що тиждень у Альпах коштує як два тижні деінде. Обидва варіанти чесні. Брехливий лише той, де ви сподіваєтесь розрахуватись євро «на око».

Що робити перед поїздкою

Відкрийте умови своєї картки: комісія за операції в CHF, комісія за банкомат, чи є «рідний» міжбанк. Якщо картка бере 2–3% зверху, для тижневого чеку це вже десятки франків. Другу картку покладіть окремо, не в той самий рюкзак. У телефон збережіть курс не як скрін двотижневої давнини, а як посилання, яке оновлюється.

Готівки візьміть на перший день і на «сіру зону»: 100–200 франків на людину для більшості міських маршрутів. Решту знімайте або платіть карткою. Євро як запас — лише якщо їдете транзитом із Франції чи Італії, і то невелику суму. Не міняйте гривню на місці, якщо є будь-яка альтернатива.

Якщо лишилися старі швейцарські купюри з подорожі 2010-х — не викидайте. Перевірте серію й віднесіть логіку до SNB, не до сувенірної крамниці. А якщо тільки плануєте рейс: франк, картка без жадібної конверсії, трохи кешу, і жодних ілюзій щодо євро на касі. Цього набірчика вистачає, щоб greшити не на валюті, а максимум на ціні фондю.

Матеріал для орієнтиру, не заміна консультації банкіра чи податківця. Курс, комісії й ліміти на дату вашого квитка перевірте самі — франк підозріло стабільний, а ось правила карток люблять змінюватись тихіше.