Росія почала частіше застосовувати реактивний шахед під час комбінованих атак на українські міста та інфраструктуру. Цей дрон-камікадзе відрізняється від звичного Shahed-136 насамперед двигуном: замість поршневого з гвинтом тут стоїть турбореактивний. Результат — значно вища швидкість, інша траєкторія польоту та нові виклики для протиповітряної оборони.

Іран представив Shahed-238 ще наприкінці 2023 року. Росія адаптувала технологію під власне виробництво й позначила її як Герань-3. З 2024 року фіксували поодинокі випадки застосування, а з середини 2025 року — регулярніші удари, зокрема по Києву та інших регіонах. Дрон став частиною еволюції ударних безпілотників, де швидкість компенсує частину втрат від ефективної роботи українських перехоплювачів.

За своєю суттю реактивний шахед — це перехідна ланка між дешевим масовим дроном і крилатою ракетою. Він зберігає відносну простоту конструкції, але отримує характеристики, які ускладнюють його збиття звичайними засобами.

Що таке реактивний шахед і звідки він узявся

Shahed-238 — іранська розробка компанії HESA. Це реактивна версія сімейства шахедів, яку вперше публічно показали у листопаді 2023 року на виставці в Тегерані. Російська сторона швидко зацікавилася технологією й почала інтегрувати її у власні програми під назвою Герань-3. Виробництво частково локалізували на потужностях на території Росії, використовуючи як іранські комплектуючі, так і альтернативні двигуни китайського походження.

Основна ідея модернізації проста: замінити повільний поршневий двигун на турбореактивний. Це дозволяє дронові летіти швидше, на більшій висоті та з меншим часом перебування в зоні дії засобів виявлення. Чорне забарвлення фюзеляжа додатково знижує помітність уночі. Деякі екземпляри мають покращені системи наведення — від супутникової до оптичної чи радіолокаційної.

У 2025–2026 роках Росія почала комбінувати реактивні шахеди з іншими засобами ураження. Вони з’являються в атаках разом зі звичайними дронами та ракетами, створюючи додаткове навантаження на українську систему протиповітряної оборони.

Технічні характеристики та порівняння з класичним шахедом

Реактивний шахед зберігає загальну компоновку попередника, але ключові параметри суттєво змінилися. Нижче наведено узагальнені дані на основі відкритих джерел.

Дані характеристик узагальнено на основі відкритих джерел, зокрема Militarnyi та BBC Україна.

Найпомітніша зміна — швидкість. Турбореактивний двигун створює тягу за рахунок викиду гарячих газів назад. Повітря потрапляє в повітрозабірник, стискається, змішується з паливом і згоряє. Гази розширюються й вириваються через сопло, штовхаючи апарат уперед. Такий принцип дозволяє досягати швидкостей, недоступних для гвинтових систем, але потребує більше палива на одиницю відстані. Тому реальна дальність у деяких модифікаціях може бути меншою за заявлену.

Збільшення висоти польоту до 9 км виводить дрон за межі досяжності більшості мобільних груп і електричних дронів-перехоплювачів. На радарах реактивний шахед часто виглядає подібно до крилатої ракети — це ускладнює автоматичну класифікацію цілей.

Варіанти систем наведення

Іранські та російські версії пропонують кілька конфігурацій головок самонаведення:

• Супутникова + інерціальна навігація — для ударів по стаціонарних об’єктах з відомими координатами.
• Оптико-електронна та інфрачервона — дозволяє захоплювати цілі з тепловим контрастом, наприклад техніку або важливі споруди.
• Радіолокаційна головка самонаведення — потенційно для ураження радарів та засобів протиповітряної оборони.

Кожна з цих систем має свої переваги. Оптико-електронна версія робить дрон менш залежним від супутникових сигналів, які Україна активно глушить. Радіолокаційна головка перетворює шахед на елемент придушення протиповітряної оборони — він може цілитися на випромінювання радарів.

Чому реактивний шахед складніше збивати

Швидкість 550–600 км/год скорочує час на реакцію. Якщо звичайний шахед летить повільно і його можна перехопити на підльоті дронами-перехоплювачами, то реактивний варіант потребує або швидших перехоплювачів, або роботи зенітної артилерії з програмованими снарядами та радарним наведенням. Електричні дрони-перехоплювачі часто не встигають наздогнати ціль або не мають достатнього запасу енергії для тривалого переслідування.

Швидкість польоту реактивного шахеда сягає 550–600 км/год, що робить його схожим на крилату ракету та значно ускладнює перехоплення традиційними дронами-перехоплювачами.

Гучний звук турбіни дозволяє виявляти дрон на слух навіть до появи на радарі, але це працює лише на близькій відстані. На великій висоті та при комбінованих атаках цей фактор стає менш корисним. Росія також використовує реактивні шахеди вночі, коли візуальне виявлення ускладнене.

Застосування Росією та динаміка 2025–2026 років

Перші підтверджені випадки застосування реактивних шахедів проти України зафіксували на початку 2024 року. Масштаб був обмеженим. З середини 2025 року кількість таких дронів у атаках зросла. Вони з’являються в ударах по Києву, Харкову та інших містах, часто в складі змішаних груп з ракетами та звичайними шахедами.

Росія активно локалізує виробництво. За оцінками українських розвідувальних органів, планується довести частку реактивних дронів у далеких ударах до 50 %. Це стратегічний крок: дорожчий, але ефективніший засіб для прориву ешелонованої оборони.

Українські дрони-перехоплювачі вже демонструють здатність збивати реактивні шахеди, однак для масового ефекту потрібні подальші вдосконалення швидкості та дальності таких систем.

Як Україна протистоїть новій загрозі

Система протидії будується на кількох рівнях. Зенітна артилерія з радарним наведенням і програмованими снарядами залишається одним з найефективніших засобів проти швидких цілей на середніх висотах. Винищувальна авіація та зенітні ракетні комплекси працюють по цілях на більшій висоті.

Українські розробники активно вдосконалюють дрони-перехоплювачі. Вже зафіксовані успішні збиття реактивних шахедів українськими апаратами типу Sting. Це показує, що навіть при значній різниці у швидкості можливе перехоплення за умови правильного позиціонування та координації.

Важливим напрямком залишається радіоелектронна боротьба. Глушіння супутникових сигналів змушує дрони переходити на інерціальне наведення, що знижує точність. Розвиток оптичних та акустичних засобів виявлення доповнює радарну картину.

Ключовий виклик — вартість. Реактивний шахед значно дорожчий за звичайний. Це обмежує масштаби його застосування, але одночасно робить кожне збиття економічно вигіднішим для України. Баланс між масовістю дешевих засобів і точністю дорогих систем протидії визначає ефективність оборони в найближчі місяці.

Реактивний шахед — це не «вундерваффе», а логічний еволюційний крок у війні дронів. Він змушує обидві сторони прискорювати розвиток технологій: Росія — у бік швидших і розумніших апаратів, Україна — у бік швидших перехоплювачів, кращої інтеграції сенсорів та економічно ефективних засобів ураження. Подальша динаміка залежатиме від темпів виробництва та здатності української промисловості пропонувати адекватні відповіді.