Каб ракета — термін, який часто з’являється в повідомленнях про обстріли українських територій. Насправді за ним стоїть керована авіаційна бомба, або КАБ. Це авіаційний боєприпас, оснащений системою наведення та аеродинамічними поверхнями, що забезпечує значно вищу точність ураження порівняно зі звичайними вільнопадаючими бомбами.

У більшості випадків КАБ не має власного двигуна і летить за рахунок планерування після скидання з літака. Саме тому іноді її називають «ракета на мінімалках» — через здатність долати десятки кілометрів. Однак технічно це бомба, а не ракета: відсутність активної силової установки відрізняє її від крилатих ракет чи реактивних снарядів.

Сучасні КАБ поєднують руйнівну потужність бойової частини масою від 250 кг і більше з точністю, що дозволяє вражати конкретні об’єкти. Це робить їх ефективним інструментом у повітряних операціях, особливо коли потрібно атакувати з безпечної відстані для літака-носія.

Принцип дії та конструкція КАБ

КАБ скидають з літака-носія, наприклад Су-34 або Су-35, на висоті 8–14 км і швидкості 700–1000 км/год. Після відділення від тримача розкриваються крила або рульові поверхні, і бомба переходить у режим планерування. Система наведення постійно порівнює поточне положення з координатами цілі та коригує траєкторію, відхиляючи рулі.

Основні елементи конструкції включають корпус бомби (часто на базі ФАБ), модуль керування з приймачем супутникових сигналів та інерційною системою, а також аеродинамічні поверхні. Деякі варіанти мають невеликі реактивні прискорювачі для збільшення дальності.

На відміну від некерованої бомби, яка летить за балістичною траєкторією і залежить від вітру та помилок прицілювання, КАБ активно виправляє відхилення протягом усього польоту. Це перетворює відносно дешеву авіабомбу на високоточний засіб ураження.

Історія розвитку технології

Перші керовані авіаційні бомби з’явилися під час Другої світової війни. Німецька Fritz X 1943 року стала однією з перших успішних планерних бомб з радіокомандним наведенням — її застосовували проти кораблів.

У 1960–1970-х роках з’явилися системи з лазерним і телевізійним наведенням. Масове поширення КАБ отримали після впровадження супутникового наведення в 1990-х, зокрема американських комплектів JDAM.

У пострадянський період Росія активно модернізувала старі фугасні авіабомби (ФАБ), встановлюючи на них модулі планування та корекції (УМПК). Це дозволило швидко наростити кількість високоточних боєприпасів без створення нових дорогих ракет.

Основні типи наведення

Системи наведення КАБ поділяються на кілька видів:

• Супутникове (ГЛОНАСС/GPS) з інерційним резервом — працює в будь-яку погоду, точність зазвичай 10–15 метрів.
• Лазерне напівактивне — потребує підсвітки цілі ззовні, забезпечує високу точність, але чутливе до диму та погоди.
• Телевізійне або інфрачервоне — орієнтується на контраст зображення або теплове випромінювання цілі.
• Комбіновані варіанти — поєднують кілька методів для підвищення надійності.

Кожен тип має свої переваги та обмеження залежно від бойової обстановки та погодних умов.

Дальність польоту, точність та бойова потужність

Дальність залежить від висоти і швидкості скидання, площі крил модуля та наявності прискорювача. Базові УМПК забезпечують 60–80 км. Модифікація УМПК-ПД з більшою площею крила досягає 95 км. Реактивні варіанти з прискорювачами здатні долати до 150 км за сприятливих умов скидання.

Точність влучання (кругове ймовірне відхилення) становить 10–15 метрів за наявності супутникового сигналу. У разі активного радіоелектронного придушення точність може погіршуватися. Бойова частина типових КАБ калібру 500 кг містить сотні кілограмів вибухівки, що забезпечує значний радіус ураження.

Дані Міністерства оборони України.

Ці показники дозволяють авіації атакувати цілі, не входячи в зону дії більшості засобів протиповітряної оборони наземного базування.

КАБ у російсько-українській війні

З 2023 року російські війська активно застосовують КАБ проти українських позицій і населених пунктів. Модулі УМПК встановлюють на серійні фугасні авіабомби ФАБ-250, ФАБ-500 та більші. Це дозволяє скидувати десятки і сотні боєприпасів щодоби, створюючи постійний тиск на фронті та тилові об’єкти.

Така тактика зменшує ризики для літаків-носіїв, які залишаються на відстані 40–70 км від лінії бойового зіткнення. КАБ використовують для руйнування укріплень, складів, командних пунктів та цивільної інфраструктури. Деякі удари фіксували на відстані понад 100 км від кордону.

Українська керована авіаційна бомба

У травні 2026 року Міністерство оборони України повідомило про створення першої вітчизняної керованих авіаційної бомби «Вирівнювач» (Equalizer) компанією DG Industry за підтримки кластера Brave1. Розробка тривала 17 місяців.

Боєприпас має бойову частину масою 250 кг з осколково-фугасною дією та ефективним радіусом ураження до 120 метрів. Дальність польоту становить десятки кілометрів. Конструкція унікальна і максимально адаптована до реалій сучасної війни, включаючи умови радіоелектронної боротьби.

Український КАБ пройшов усі необхідні випробування та готовий до бойового застосування. Це важливий крок у розвитку вітчизняної високоточної авіаційної зброї.

Бомба сумісна з наявними літаками, зокрема після додаткової сертифікації — з F-16 та Mirage.

Відмінності КАБ від ракет та некерованих бомб

КАБ відрізняється від крилатих ракет відсутністю основного двигуна. Ракети здатні долати більші відстані завдяки активній силовій установці, але коштують значно дорожче і зазвичай несуть меншу бойову частину відносно своєї маси.

Некеровані бомби (ФАБ без модулів) мають низьку точність — відхилення може сягати сотень метрів. Для ураження однієї цілі доводиться скидати багато боєприпасів або заходити на малий висоті, що підвищує ризики для екіпажу. КАБ вирішує обидві проблеми одночасно.

Способи протидії КАБ

Найефективнішим способом захисту залишається ураження літаків-носіїв на підльоті до лінії скидання. Для цього використовують далекобійні зенітні ракетні комплекси та винищувачі з ракетами класу «повітря — повітря».

Перехоплення самих КАБ можливе, але ускладнене їхньою кількістю, відносно невеликою радіолокаційною помітністю та високою швидкістю на кінцевій ділянці. Радіоелектронна боротьба здатна порушувати супутникове наведення, змушуючи бомбу переходити на інерційний режим з нижчою точністю.

Для цивільного населення та військових об’єктів ключовими заходами є надійні укриття, розосередження техніки та моніторинг повітряного простору.

Розвиток керованих авіаційних бомб демонструє, як відносно прості технологічні рішення можуть суттєво впливати на хід бойових дій. Україна активно працює над власними аналогами, що зміцнює обороноздатність держави. Розуміння технічних характеристик цих засобів допомагає адекватно оцінювати загрози та ефективність протидії.