ПГТ — це абревіатура, яку досі часто шукають у мережі, навіть якщо в офіційних документах її вже немає. Українською правильно казати «селище міського типу», скорочено СМТ. По суті це була спеціальна адміністративна категорія, яку вигадали в СРСР, щоб відрізнити населені пункти, які вже не зовсім село, але ще не дотягують до повноцінного міста.

Такі місця з’являлися біля заводів, шахт, залізничних вузлів, санаторіїв чи наукових установ. Люди жили відносно компактно, більшість працювала не на землі, а на підприємстві. Водночас залишалися елементи сільського життя — городи, садибна забудова, іноді навіть корови у дворі. Саме цей гібрид і називали «міського типу».

У 2023–2024 роках Україна остаточно відмовилася від цієї радянської класифікації. Тепер усе стало простіше, хоча звичка казати «ПГТ» нікуди не поділася. Розберімося, що це було, як працювало і що змінилося.

Звідки взялася ця категорія

Термін з’явився в 1920-х роках. Спочатку в УСРР використовували слово «містечко», але з 1925 року його замінили на уніфіковану радянську назву «селище міського типу». Це була спроба навести лад у статистиці й управлінні: чітко розділити міське і сільське населення.

Остаточні критерії в Україні закріпили указом Президії Верховної Ради УРСР від 12 березня 1981 року. До категорії могли віднести населений пункт, якщо:

• кількість жителів перевищувала 2 тисячі осіб;
• не менше двох третин населення становили робітники, службовці та члени їхніх сімей;
• поруч були промислові підприємства, залізничні вузли, гідроспоруди, навчальні заклади, санаторії чи науково-дослідні установи;
• існував державний житловий фонд.

У виняткових випадках статус давали навіть при 500–2000 жителях, якщо була перспектива швидкого зростання. На практиці це означало, що біля великого заводу чи шахти швидко з’являлося «селище міського типу», навіть якщо воно зовні мало чим відрізнялося від великого села.

За спостереженнями, у промислових регіонах Східної України таких пунктів було особливо багато. Люди там жили в п’ятиповерхівках або двоповерхівках, мали центральне опалення, але водночас тримали городи. Міська статистика давала певні переваги в фінансуванні шкіл, лікарень і доріг, тому статус був важливим.

Скільки їх було і як вони виглядали

На момент незалежності України налічувалося понад 900 селищ міського типу. До липня 2023 року їх залишилося 881. Деякі за цей час стали містами, інші приєднали до сусідніх населених пунктів, частина просто зменшилася в населенні.

Зовнішньо ПГТ рідко виглядали однаково. Були курортні (наприклад, у Карпатах чи на Півдні), робітничі біля шахт і заводів, пристанційні біля великих залізничних вузлів. У деяких переважала багатоповерхова забудова, в інших — приватний сектор із садибами. Головне, що економіка була не сільськогосподарською.

У статистиці їх завжди вважали міськими населеними пунктами. Це впливало на розрахунки міського населення області, розподіл бюджетів і навіть на деякі соціальні норми. Саме тому багато громад довго трималися за цей статус, навіть коли населення вже не відповідало критеріям.

Чому статус скасували

Конституція України 1996 року взагалі не згадує «селище міського типу». У ній є лише міста, селища і села. Радянська категорія існувала як пережиток. У липні 2023 року Верховна Рада ухвалила Закон № 3285-IX «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України». Президент підписав його 24 жовтня 2023-го, а чинності він набрав 26 січня 2024 року.

Мета закону — дерадянізація адміністративного устрою. Відтепер чітко визначені лише три категорії:

• Місто — населений пункт із переважно компактною (часто багатоповерховою) забудовою і населенням не менше 10 тисяч осіб.
• Селище — населений пункт із переважно садибною забудовою і населенням від 5 тисяч осіб.
• Село — населений пункт із садибною забудовою і населенням менше 5 тисяч осіб.

Усі колишні ПГТ автоматично віднесли до категорії селищ. Незалежно від того, скільки там жило людей. Пізніше громада може ініціювати зміну статусу — наприклад, стати містом, якщо відповідає критеріям.

Також зникли поняття «місто обласного значення» і «місто районного значення». Тепер усі міста просто міста. З’явилося нове поняття «поселення» — компактне місце проживання людей за межами населеного пункту без сталого складу населення (наприклад, дачні масиви чи тимчасові поселення).

Що змінилось для людей на практиці

Для більшості мешканців колишніх ПГТ майже нічого не змінилося в повсякденному житті. Адреса залишилася тією ж, поштовий індекс той самий, школа й лікарня на місці. Змінилося лише офіційне найменування категорії в документах і статистиці.

У практиці помічав, що деякі люди спочатку хвилювалися: «Тепер ми село?». Ні. Вони стали селищем. А селище — це окрема категорія, яка стоїть між селом і містом за чисельністю. Багато колишніх ПГТ мали 6–9 тисяч жителів і цілком вписуються в нове визначення селища.

Бюджетні питання тепер регулюються через територіальні громади, а не через старий поділ на міські й сільські населені пункти. Це, на мій погляд, навіть зручніше. Менше плутанини з фінансуванням інфраструктури.

Єдине, що справді змінилося — офіційна статистика міського населення. Оскільки селища тепер вважаються сільськими населеними пунктами, відсоток міського населення в деяких областях формально знизився. Але на реальне життя це майже не впливає.

Порівняння старих і нових категорій

Як бачите, логіка стала простішою і ближчою до європейських підходів. Менше радянських термінів — менше плутанини.

Чи можна знову стати містом

Так. Якщо колишнє ПГТ має понад 10 тисяч жителів і переважно компактну забудову, громада може ініціювати надання статусу міста. Рішення приймає Верховна Рада. Уже є приклади, коли селища успішно проходили цю процедуру.

Для менших населених пунктів залишається статус селища. Це нормально. Багато європейських містечок за чисельністю саме такі — 5–15 тисяч жителів, із приватним сектором і невеликою кількістю багатоповерхівок.

За досвідом спілкування з місцевими головами, головне зараз — не гнатися за статусом, а розвивати інфраструктуру, дороги, школи й робочі місця. Статус сам по собі нічого не дає, якщо немає економіки.

Інші значення абревіатури ПГТ

Іноді «ПГТ» шукають у зовсім іншому контексті. У медицині це може означати пероральний глюкозотолерантний тест (ПГТТ) або преімплантаційне генетичне тестування (ПГТ) у репродуктивній медицині. Але в українському інтернет-пошуку за запитом «пгт це» у переважній більшості випадків люди мають на увазі саме населений пункт.

Тому якщо ви натрапили на цю абревіатуру в адресі, паспорті чи старих документах — майже напевно йдеться про колишнє селище міського типу.

Підсумовуючи коротко: ПГТ — це вже історія. Категорія, яка проіснувала майже сто років і була логічним, хоч і громіздким, інструментом радянської адміністративної системи. Україна її скасувала, зробивши устрій простішим і ближчим до сучасної реальності. Тепер колишні ПГТ — це звичайні селища. І в цьому немає нічого поганого. Головне, щоб у цих селищах було зручно жити.

Якщо ви мешкаєте в колишньому ПГТ і хочете зрозуміти, як тепер правильно писати адресу в офіційних документах, — дивіться актуальний Кодифікатор адміністративно-територіальних одиниць (КАТОТТГ). Там уже всі зміни відображені. Або просто зверніться до місцевої ради — вони підкажуть найточнішу формулювання.